Ельма Кіраз - Обрана бути собою, Ельма Кіраз

— А, це, — він опустив погляд на величезну дірку і розсміявся, — дрібниця. Але тепер один покидьок покараний по заслугах. І як я відразу не розгледів у ньому такого мерзотного сучого сина.

— Ти про Андрія? — я дивилась в темні очі Арсена і наче досі перебувала в якомусь трансі. Паніка останніх пів години страшенно підірвала мій стан, тому я не могла адекватно усвідомлювати те, що відбувається.

— Ходімо, — чоловік взяв мене за обидві руки, — більше тут немає що робити. Треба відвезти тебе додому.

Я лише мовчки кивнула і повільно стала на ноги. Арсен допоміг мені забрати мої речі і ми попрямували до виходу. Я намагалась не дуже сильно оглядатися, проте зауважила, що ніде нема Андрія. А коли ми вийшли надвір, то біля складу стояло лише моє авто і більше не було нікого. На моїх плечах була моя ж шубка, а от Арсен і далі був лише в подертій сорочці.

— Тобі не холодно? — поцікавилась я, — чим ти думав, коли виходив надвір практично голий?

— Думав про тебе, — чоловік дививя перед собою, — було не до одягання. Гаразд, ходімо, я відвезу тебе додому.

Я мовчки кивнула і сіла в машину. Їхали ми теж не розмовляючи, я намагалась дрімати, але страх досі не відпускав мене, тому я просто сиділа з заплющеними очима. Коли авто зупинилось, то я в паніці розплющила очі. Проте переді мною були вже такі рідні та знайомі ворота бабусиного маєтку.

— Знаєш...— заговоила я, набравшись сміливості, — я не дуже хочу повертатися додому зараз. В такому стані. Враховуючи, що батьки не знають, що зі мною сталося. І не мають знати. Не хочу їх тривожити. Може тут десь є найближчий готел чи щось таке...

— Для чого тобі готель? — Арсен вперше за всю поїздку глянув на мене, — можеш залишитись в мене. І мені так буде спокійніше.

— Ну... — я почаа сумніватися, бо відразу згадала наше прощання та те, що сказала мені його колишя тоді на ковзанці, — хіба для тебе це не буде проблемою?

— Поїхали, — впевнено сказав чоловік і вже за десять хвилин ми підіймалися сходами до його квартири. Я попросилась в душ і Арсен дав мені свій одяг, а мій турботливо загрузив у пральну машину. Гаряча вода розслабила мене, то ж я навіть змогла заспокоїтись і забути все те, що відбувалося. Та натомість з'явилась інша тривога... Адже ми з Арсеном неприємно розійшлися, а зараз я в його домі, в його одязі, приймала його душ... Коли я вийшла з ванної, то в ніс вдарив дуже приємний аромат. На кухні я застала Арсена, що турботливо розкладав серветки.

— О, ти вже закінчила? — він посміхнувся, глянувши на мене, — я насмілився замовити доставку, бо самому готувати не було нагоди.

— Арсене... — я повільно підійшла ближче та вперлсь руками до спинки стільця, — дякую тбі, щ врятував мене. Я тепер все життя буду в боргу перед тобою. Не знаю, як зможу віддячити...

— Це пусте, — він махнув рукою, — нічого не потрібно.

— Як ти знайшов мене?

— Коли ми розмовляли тоді... я відразу відчув щось не те. Твій голос... він був страшенно наляканий. Ти скрикнула, дзвінок обірвався і я зрозумів, що треба діяти. На щастя, у мене є знайомий і... Ми відслідкували твій телефон. Цей твій... Андрій такий тупий, що не додумався навіть його вимкнути. Але і це б не допомогло. Ми розмовляли і сигнал можна було б відслідкувати... Та це не важливо. Коли отримали координати, я викликав ще своїх друзів з поліції і ми вирушили. Я був готовий до всього... — Арсен так сильно стис серветку, що його кісточки на пальцях аж побіліли.

— А що ви з ним зробили? — я міцніше стисла стілець.

— Він живий, — чоловік засміявся, — але більше вже нікому не нашкодить.

— А ти... — я підійшла до нього ближче, бо Арсен досі був у тій роздертій сорочці, — з тобою все добре?

— Найкраще, ніж коли-небудь могло бути, — він посміхнувся і це чомусь вкололо мене страшенним сумом.

— А твоя дівчина, цей... Вона не буде проти, що я тут? Здається, вона ненавидить мене.

— Дівчина? — його брови зійшлися на переносиці.

— Ну, твоя колишня. Вона сказала мені, що ви хочете...

— Сказала тобі? — він перепитав це так здивовано, що я навіть трохи розгубилася.

— Так, ми бачились незадовго до... ну, неважливо. Поговорили і вона сказала, що ви намагаєтесь відновити стосунки. І що у вас тоді мала бути романтична зустріч...

— А, це тоді, коли ти слідкувала за мною на ковзанці? — він посміхнувся одним кутиком губ.

— Що? — мої очі розширились, — звідки ти... А, ну ні, почекай, це ж вона тобі розповіла, так...

— Регіно, твій проникливий погляд я впізнаю з мільйону. Як би ти тоді не ховалась... я відчував твою присутність. І ти не уявляєш, як сильно вона гріла мені душу.

— А як же колишня?

— Ми справді бачились тоді, але по роботі. Звісно, вона хотіла все повернути, але мене це зовсім не цікавить.

— А що ж тоді тебе цікавить? — я схилила голову набік.

— Ти, — якось суворо сказав Арсен, але дуже ніжно взяв мене за руку, — коли я побачив, що ти вийшла заміж... ще й за того... Ти не уявляєш, що творилося в моїй душі. Я почував себе найбільшим ідіотом в світі, що дозволив тобі піти. Що тоді наговорив купу всього і... Який же я ідіот.

— Так, я... — я винувато опустила погляд, — я розумію тебе. Ми обоє повелися як ображені малі діти.

— А незадовго після твого фіктивного одруження в мене на роботі з'явилас твоя тітка.

— Що!? — обурено викрикнула, — ця стара...

— Тихо-тихо... — нотаріус засміявся, ніжно погладжуючи мою долоню великим пальцем, — вона прийшла і дала мені це.

Арсен нахилився до комода і дістав з шухляди складений листок. Я швидко розгорнула його і почала читати. І ледь не впала від його змістку. Це був лист. Почерк моєї бабусі. Там повторювалось багато чого з того, що було в моєму листі, але все це адресовувалось... Арсену. Бабуся ціленаправлено писала листа йому.

— Нічого не розумію, — я повільно опустилась на стілець, — це писала моя бабуся. І в тому листі, що ти передав мені, майже все те саме… Лише написане для мене зі ще деякими сімейними деталями.