Катя Андреева - Усе, що я хотів, щоб ти посміхалася., Катя Андреева

***
Ех, знаєш, я кожен день згадую тебе, а пам'ятаєш той день, коли до тебе прийшов той чоловік, шановна людина, про яку я попереджав тебе, так, напевне, він перестарався тоді з тобою, така шкода, адже він тоді ледь не зламав таку цінну іграшку. Так, я завжди вважав тебе особливою, не схожою на інших, а той клієнт, він був доволі вибагливим, і не кожна іграшка могла йому підійти, адже тоді він міг зламати її дуже легко, а ти ж пам'ятаєш, ми намагаємося, щоб наші іграшки прослужили якомога довше, адже інакше бізнес зазнає збитків.
Але я завжди знав, що саме ти підійдеш, для нього, внутрішньо передчуття так і кричало про це, що ти саме те, що йому потрібно, і я ж тоді не помилився, я ж не раз говорив, я ніколи не помиляюся. 
***
- Лілі. - почав доктор. - Сьогодні до тебе зайде дуже поважна людина, Петро Аркадійович, він поважна людина в політиці, грубуватий, але з його роботою інакше не можна, розумієш, тобі потрібно бути привітною з ним, гаразд? - у цей час він розчісував їй волосся. 
- Так. 
- І не варто на нього ображатися, адже він клієнт, я ж казав клієнт завжди правий, так?
- Так. - так само коротко відповіла вона. 
- Ось і добре, а завтра я принесу тобі ляльку. - пов'язуючи на волоссі білий бант, говорив він, він вдихав її аромат і поцілував її в ніс. 
- Добре.
Увечері до Лілі прийшов той чоловік, про якого попереджав лікар, Петро Аркадійович, чоловік, який налякав її з першого погляду, цієї ночі вона пережила справжній жах, цей чоловік був не більш ніж садистом, який безжально терзав дитяче тіло. 
- А він мав рацію. - сміявся він, гасячи об її тіло бичок від сигарети. - Ти гарна. - у неї не було сил навіть кричати, між ніг була кривава пляма, а на тілі незліченна кількість синців. - і тут уже підійшов лікар.
- Час підійшов до кінця. - повідомив він. 
- А якщо я хочу продовжити? - глузливо запитав клієнт, хоча він і бачив стан дівчинки, та він був задоволений собою, задоволений тим, що він зробив, своєю роботою.
- Боюся не сьогодні, інакше вона помре, і ви не зможете більше насолодитися її компанією. 
- Гаразд, повідом мені, коли приведеш її до ладу.
- Звісно. - усміхаючись говорив лікар, і тут Лілі подивилася на нього, він так само посміхався і їй, коли відвідував її, коли приносив подарунки, коли говорив, що все гаразд. Коли гість пішов, доктор підійшов до Лілі. - Ти добре постаралася, надалі старайся так само, цей клієнт буде часто тебе відвідувати, адже ти йому так сподобалася, ти рада Лілі? 
- Так. - тремтячим і хрипким голосом відповіла вона.

***
Той чоловік був дуже цінним клієнтом, одним із найцінніших, і ти йому дуже подобалася, ти подобалася всім нашим клієнтам, у цьому була твоя особливість, тебе дуже цінували, я був завжди вкрай радий цьому, от тільки шкода, що згодом ти перестала мені посміхатися, почала бачити в мені ворога, що заподіював тобі біль, але ж це неправда, я лікував тебе, я все для тебе робив, невже тобі було так важко бути мені вдячною, я ж усе робив для тебе, я думав, що ми житимемо щасливо. 
А що в підсумку? Ти від мене відвернулася, відмовилася на мене дивитися, перестала приймати мої подарунки. Невдячна дурепа. 
Ах пробач, але ж я не хотів сердитися, знаєш, я ж пробачив тебе, Лілі, чесно, я зовсім уже не серджуся на тебе, тож можеш зовсім не хвилюватися, я багато думав про це, про нас, можливо, ти просто не змогла до кінця мене зрозуміти, або я не до кінця пояснив тобі, як треба, можливо, в цьому я й помилився. 
А пам'ятаєш, як я гойдав тебе на гойдалці, пам'ятаєш? Як читав тобі книжки, коли ти відпочивала від клієнтів, відновлювалася, я намагався якомога більше проводити часу з тобою, щоб ти не нудьгувала.
Ти ж вдячна мені за це, правда?
Ти повинна бути мені вдячна Лілі, за все те, що я для тебе зробив.
***
- Ти повинна любити мене, Лілі. - уже не вперше сказав він, зачиняючи на ключ двері зсередини, а вона, стиснувшись у кутку кімнати, молилася, у неї нічого, окрім молитов, не було, та й ті були лише словами, а коли він наближався для того, щоб укотре завдати їй болю, вона голосно кричала, доки важка рука не залишила червоного сліду на її щоці, їй було боляче, їй щоразу було дуже боляче. - Ти ж любиш мене, Лілі? Справді любиш? - тримаючи її обличчя руками говорив він. - Ну якого біса ти мовчиш. - відкинувши її тіло в кут, вилаявся доктор, сідаючи в крісло він закурив сигарету. - Адже я все це для тебе, заради тебе, я ж дбаю про тебе. - він ніби переконував сам себе. - А ти ось так. Іди сюди. - прокричав він, а їй залишалося лише підкоритися. - Моя дурна ніжна дівчинка. - говорив він, гладячи її по голові. - Мені скоро доведеться виїхати, не на довго, а ти залишишся тут, і будеш продовжувати радувати клієнтів і чекати, чекати на мене, розумієш, а я повернуся, повернуся і заберу тебе, і ми до самого кінця будемо разом, розумієш?
- Так. - це було єдине, що вона відповіла, перед тим як знову відчути ціле море болю. 
- Я хочу що б ти посміхалася, Лілі. - повторював постійно він.