Стейсі Браун - Новорічний ліфт, Стейсі Браун

- Чекай, - вимовляю, жадібно вдихаючи повітря.

Він мовчить, нічого не каже. Лише карі очі видають збудження. Я розумію, що він чекає, що я йосу скажу. Мені на очі спадає його права рука. Лише зараз я звертаю увагу, що він без обручки. Картаю себе, що не помітила цього досі. Адже це слід було зробити до того, як цілувати. Помітивши мій погляд, він всміхається, мабуть здогадавшись про що я думаю.

- Я неодружений.

- А дівчина? – цікавлюсь.

- Ні, я холостяк.

- Чого це раптом?

- А ти розчарована? – сміється.

- Ні… просто… - його слова змушують червоніти, - чому ти самотній?

- Мабуть не зустрів ще ту, якій би був цікавий я, а не мій гаманець.

- Ммм, - мугикаю задумливо опускаючи погляд.

- А може й зустрів, - ніжно взявши моє підборіддя, піднімає голову, змушуючи дивитись в очі.

Неочікуваний поштовх ліфта зруйнував романтичну атмосферу. Раптом світло в ліфті ввімкнулось й він рушив вгору. Я підхопилась на ноги й перелякано подивилась на Давида.

- Не бійся, схоже ми їдемо за призначенням, - спокійно промовив він, встаючи з підлоги й споглядаючи за екраном на якому перелічувались поверхи, які ми проїжджали.

Коли ж ліфт доїхав до ресторану, двері відчинились й перед нами повстала велика зала наповнена багатьма гостями. Перед тим як вийти з ліфта, ми одночасно подивились один на одного. Зараз мені не хотілось виходити. Все, що я хотіла це залишитись тут з ним. Що сталось зі мною за ту годину, що ми провели в ліфті? З ненависті мої чуття до нього переросли в протилежні. Мене тягне до нього. Коли я бачу ці карі очі, то поринаю в невагомість. Хочу бути ближче до нього, хочу відчувати його поцілунки, його дотики… хочу бути його. Хочу належати чоловіку, котрого зовсім не знаю. Але тут, в цій залі, відчуваю, що він мені найрідніший.

- Кріс, де ти була? – схвильований голос Саші змушує мене розчепити наші погляди.

Я дивлюсь на подругу, яка підходить до ліфта, а Давид пропускає мене вперед. Виходжу. А спиною відчуваю його полум’яний погляд.

- Що з твоїм телефоном, я не можу тобі додзвонитись, - додає подруга, й тільки зараз помічає Давида позаду мене.

- Давиде, друже, ми вже зачекались! – десь осторонь чую гамірну чоловічу компанію.

Давид обходить мене й прямує до них. Я лише дивлюсь йому вслід. Сум і розпач накривають мене з головою. Не варто й мріяти, що між нами можливе продовження стосунків. Те, що було в ліфті, там і залишилось. Для нього це була невелика пригода, можна сказати неприємність, адже довелось бути з навіженою, що кидається під колеса. А поцілунок… мабуть це наслідок випитого алкоголю. Зараз він попрямував до друзів, і вже мабуть не пам’ятає моє ім’я.

Саша, що стояла поруч, прослідкувала за моїм поглядом. Повернувшись до мене, вона спитала грайливо посміхнувшись:

- Що це було?

- Що? – виринаючи зі своїх думок, відповідаю, - Нічого! Ми просто в ліфті застрягли.

- Ммм, зрозуміла – хитро прищурившись відповідає, - а я думала ви цілувались.

- Ти вже шампанського напилась?  - її слова кинули мене в жар, - вигадаєш же таке!

- Ну якщо не цілувались, тоді ходімо в дамську кімнату, - вона обережно взяла мене за лікоть, - тобі треба помаду підправити… і розкажеш мені як ви не цілувались!

Після того як я привела себе до ладу, ми повернулись в залу. І схоже саме вчасно. Всі гості наливали шампанське й готувались до зустрічі Нового року, який мав початись за п’ять хвилин.

Ми підійшли до свого столику, за ним сиділо близько десяти людей. Яр наповнював келихи, Саша сіла поруч з ним, а я поруч з нею. І так вийшло, що Давид сидів за нашим столом як раз навпроти мене. Наші очі зустрілись, і він легенько всміхнувся мені. А мене цей жест дуже збентежив. Я опустила очі, потім знов подивилась на нього. Його погляд був на мені, і я всміхнулась у відповідь.

Через кілька секунд Давид встав і промовив тост. Всі підхопили його оваціями. І почався зворотній відлік до настання Нового року.

- Десять, - всі присутні хором промовляли.

Я відчула на собі пекучий погляд. Повернула голову й побачила очі Давида. Шкіра одразу ж вкрилась мурахами, а серце пришвидшило удари.

- Дев’ять, - продовжували скандувати гості.

В цей момент Давид встав з-за столу й попрямував в мою сторону. Він не розривав зоровий контакт зі мною, ніби примушуючи мене слідкувати за ним.

- Вісім.

Давид підходив все ближче і в мене не залишилось жодного сумніву, що він прямує саме до мене, а не кудись ще.

- Сім.

Коли він підійшов до мого стільця, то простягнув руку, запрошуючи встати. Я дивилась на нього знизу й несміливо вклала свою руку в його долоню.

- Шість.

Піднявшись, я стала впритул до нього. Він же поклав свою руку на талію, й обережно притягнув мене ближче до себе.

- Крістіно, - промовляє солодким голосом. - Ми майже не знайомі. Але я хочу щоб ти знала…

- П’ять, - натовп заворушився ще жвавіше.

- …все, що було в ліфті, для мене дуже особливе…

- Чотири.

- Ти особлива… і я не хочу щоб ти зникала з мого життя…

- Три. – гості ставали ще голоснішими, але для нас це було не важливо.

- Будь моєю. – промовляє впевнено, а в очах питання.

- Два.

Я стою і не можу повірити в те, що почула. Всередині вибухають маленькі салюти щастя. Тіло намагається бути ближче до нього, а на моєму обличчі з’являється щира посмішка.

- Один.

- Так, - погоджуюсь на все, що він мені може запропонувати. Віддаю своє серце йому і чомусь впевнена, що ніколи не пожалкую про це.

Момент і він щасливо всміхається мені своїми привабливими ямочками на щоках. А в наступну мить накриває мене пристрасним поцілунком, від якого перехоплює дихання.

Гості навколо радіють, адже зараз рівно опівніч. А ми насолоджуємось близькістю один одного і не помічаємо нікого навкруги. Після такого поцілунку ще довго стоїмо не розщеплюючи обійми. Намагаючись вгамувати збите дихання, посміхаюсь до нього. Він відповідає мені своєю привабливою посмішкою й сильніше притискає до себе.