Руданський - Пісні, Руданський

не жар­туй!

Коли лю­биш,

Та не гу­биш,

Коли лю­биш - не жар­туй!

Як не лю­биш - роз­ча­руй!

Як не лю­биш,

Тільки гу­биш,

Як не лю­биш - роз­ча­руй!

ПІСНЯ

Згадай ме­не, ми­ла,

Ранньою вес­ною,

Як зав'яне квітка

В те­бе під но­гою

І за­сох­не до вес­ни, -

Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни!

Згадай ме­не, ми­ла,

Як пташ­ка заб'ється

В залізную клітку,

Сама розіб'ється

І за­ги­не без ви­ни, -

Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни!

Згадай ме­не, ми­ла,

В тяж­кую при­го­ду,

Як твоя об­руч­ка

Звалиться на во­ду

І не вий­де з гли­би­ни, -

Тобі ме­не, ми­ла, спом'яни!

15 ав­гус­та

НЕ КИ­ДАЙ МЕ­НЕ...

Не ки­дай ме­не,

Моя ча­роч­ко!

Не же­ни ме­не

Ти, шин­ка­роч­ко!

Не же­ни ме­не,

Дай упи­ти­ся.

В те­бе, брид­кую,

Улюбитися!

Не без жінки я,

Не без ха­ти я,

Все у ме­не є,

Відьмо кля­тая!

Хліба до­си­та

Маю в засіку,

Маю во­ли­ка,

Маю й пасіку.

Моя ха­точ­ку -

Повна ча­шеч­ка;

Моя жіноч­ка -

Мов та пта­шеч­ка;

Та тяжкі мої

Болі більнії,

Бо не маю я

Волі вільної!..

Запряжу во­ли -

Потом ми­юся;

Розпряжу во­ли -

Набік хи­лю­ся;

Повалюсь на бік -

Не здріма­юся;

Знов на пан­щи­ну

Підіймаюся.

Відроблю чу­же:

"Жінко-душечко!

Приголуб ме­не,

Щебетушечко!"

А во­на у плач,

Розголоситься,

На своє же­не,

Бо й не про­ситься…

Робиш - сил не­ма,

Спина кри­виться,

А во­на на те

Та й не ди­виться.

Робиш - сил не­ма,

Похиляєшся,

А во­на у плач:

"Запиваєшся!"

О, я п'ю те­пер,

Жінко лю­бая,

Не ки­дай ме­не,

Чарко гру­бая!

Не ки­дай ме­не,

Моя ча­роч­ко;

Не же­ни ме­не

Ти, шин­ка­роч­ко!

Не же­ни ме­не -

Дай упи­ти­ся,

В те­бе, брид­кую,

Улюбитися!

НАУКА

Дочекався я

Свого свя­тонька

Виряджала в світ

Мене матінка.

Виряджала в світ

Мати рідная

І про­мо­ви­ла

Мені, бідная:

"Нехай, си­ну мій,

Ми пра­цюємо.

Нехай цілий вік

Ми го­рюємо;

Нехай сох­ну я,

Тато гор­биться,

Ти на світ пог­лянь,

Що там ро­биться, -

Та не всі ж, як ми,

В землі ри­ються, -

Може, є такі,

Що і ми­ються;

Та не всі ж, як ми,

Димом ку­ряться, -

Може, є такі,

Що й не жу­ряться.

Коли знай­деш їх,

Милий си­ноч­ку,

Ти скло­ни се­бе,

Як би­ли­ноч­ку,

Ти скло­ни се­бе,

Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе,

Як ряд­ни­ноч­ку.

Спина з по­хи­лу

Не іскор­читься,

Чоло з по­ро­ху

Не ізмор­щиться.

Спина з по­хи­лу

Не ізкри­виться,

Зато сту­пить пан

Та й по­ди­виться;

Зато сту­пить пан

На покірно­го

І прий­ме те­бе,

Як добірно­го.

І в го­ди­ноч­ку -

На дра­би­ноч­ку.

І підеш тоді,

Милий си­ноч­ку,

І з па­на­ми сам

Порівняєшся,

В сріблі-зо­лоті

Закупаєшся;

В сріблі-зо­лоті

Закупаєшся,

З по­лем батько­вим

Розпрощаєшся!"

Але ста­ло­ся

Друге свя­тонько:

Виряджав у світ

Мене ба­тенько.

Виряджав ме­не,

Путь по­ка­зу­вав,

Говорив мен

І при­ка­зу­вав:

"Видиш, си­ну мій,

Як пра­цюємо,

Видиш, си­ну мій,

Як го­рюємо.

Кождий на світі

На то ро­диться…

Не ди­вись на світ,

Що там ро­биться!

І на пчіл пог­лянь:

Є ро­бучії,

Але й трутні є

Неминучії.

Так і на світі:

Їдні ри­ються,

Другі по­том їх

Тілько ми­ються.

Будь ти прок­ля­тий,

Милий си­ноч­ку,

Як пігнеш та­ким

Свою спи­ноч­ку;

Як пігнеш та­ким

Свою спи­ноч­ку,

Як прос­те­лиш­ся

На ряд­ни­ноч­ку.

І чо­ло тобі

Нехай змор­щиться,

І хре­бет тобі

Нехай скор­читься!

Ти тікай від них,

Як від га­ди­ни,

Ти не жди від них

Перекладини;

Ти не жди від них

Перекладини,

Ти у світ іди

На ог­ля­ди­ни.

Ти у світ іди,

Милий си­ноч­ку,

Ти усе спізнай -

І би­ли­ноч­ку.

Тоді з світом ти

Порівняєшся,

В добрі-ро­зумі

Закупаєшся,

В добрі-ро­зумі

Закупаєшся,

З по­лем батько­вим

Привітаєшся!"

16 ав­гус­та

МОЯ СМЕРТЬ

Прийшла смерть моя,

Легке то­читься…

Ти мо­ри, ма­ро,

Коли хо­четься.

Я віддам землі

Всі кісткі мої,

А на світ пу­шу

Лиш щілки мої!

Не ум­руть во­ни:

Кожна щілоч­ка

Полетить жи­ва,

Як та пчілоч­ка;

Полетить жи­ва

І по­ко­титься,

В сотні, ти­сячі

Переплодиться.

І я знов жи­вий

Світ ог­ля­дую,

Смерті пер­шої

Не при­га­дую.

Прийде дру­га смерть -

Світ зчорніється,

Земля вся в снігу

Забіліється.

І весь світ ма­ра

Зморить го­ло­дом

І щілки мої

Зціпить хо­ло­дом.

Але хо­лод той

Не уб'є жит­тя.

Перейдуть віки,

Ожиє ди­тя.

Перейдуть віки,

Світ за­ва­литься,

Вогнем-стовогнем

Весь роз­па­литься.

І сніги тоді

Паром ки­нуться,

І щілки мої

Знов про­ки­нуться.

І щілки мої

Знов про­ки­нуться,

Найдуть зем­лю знов,

Знову ки­нуться.

Найдуть зем­лю знов,

Знову ки­нуться,

В сотні душ жи­вих

Перекинуться.

І піде жит­тя

Знов дра­би­ною,

І я виг­ля­ну

Знов ди­ти­ною.

А ти ждеш, ма­ро!

Легке то­читься,

Ти не жди - мо­ри,

Коли хо­четься.

Місяць, рік піждеш -

Що уво­ди­ти?

Трудно ду­ми всі

Разом спло­ди­ти.

Трудно ду­ми всі

Разом спло­ди­ти;

Чого ж ждеш, ма­ро?

Що уво­ди­ти?

17 ав­гус­та

ОЙ ТИ, КА­ЛИ­НО, ОЙ ТИ, МА­ЛИ­НО...

Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,

Ой чо­му ти не рос­ла?

Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,

Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,

Бистра во­да зай­ня­ла.

Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,

Ой чо­му ти не цвіла?

Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,

Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,

Бистра во­да за­нес­ла.

"Ой во­да гра­ла, ме­не не зай­ма­ла,

Не тим-бо ж я не цвіла.

Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра

Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра

Бистра во­да зай­ня­ла.

Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,

Покотила на Ду­най,

А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,

А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,

Тяжка ту­га та пе­чаль.

Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,

Покотила на ріку,

А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,

А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,

Тяжка ту­га довіку!"

СЕРБСЬКА ПІСНЯ

Моя ха­та - чорні го­ри,

А пос­те­ля - камінь го­лий;

Мої брат­тя - ко­му го­ре,

Мої брат­тя всі со­ко­ли.

Де во­ро­га зав­ва­жа­ють,

Як блис­кав­ка, наліта­ють.

Моє сер­це ве­се­литься,

Як за­пу­кає руш­ни­ця,

Як ту­рецькую ско­ти­ну

Неживою з ко­ня ски­ну

Та го­ло­ву йо­го пся­чу

На колі своїм по­ба­чу.

Квітчу го­ру не квітка­ми -

Турецькими го­ло­ва­ми;

Квітчу плечі свої сербські

Турецькими жу­па­на­ми.

Турки кулі ви­ли­ва­ють,

Кулі турків по­би­ва­ють.

Здоров бу­ду - то при­бу­ду

І до твої, аго, ха­ти

І з жінкою твою бу­ду

Цілу нічку но­чу­ва­ти,

Твій тю­тюн бу­ду ку­ри­ти,

А ко­ра­ном борщ ва­ри­ти.

Візьму, аго, ко­ня тво­го,

Тогді бо­сий ти пос­ка­чеш;

Візьму, аго, ме­ча тво­го,

Тогді прас­ни­цю по­ба­чиш.

Та ще те­бе, вра­жий діду,

Осідлаю та й поїду.

Тогді сво­го до­ко­наю,