Тарас Шевченко - Іван Підкова

Вірш «Іван Підкова» Тараса Шевченка – відома історична поема, в якій автор виклав свої думки з приводу героїчної епохи козацтва. В часи, коли жив автор, козаччина пішла у минуле, їй на зміну прийшла інша історична епоха, проте це не змінило ставлення народу і творців до неї. Міфи та легенди про козаків є і будуть одними з найпопулярніших мотивів в творчості. Зокрема, твір Шевченка апелює до одного з самих відомих представників козацтва, що заслужив свою славу своїм героїзмом та мужністю.

Композиція твору складається з декількох частин, якщо точніше, то двох. Перша частина – це розповідь старого чоловіка про минуле, яке було славним та героїчним. В цій частині твору автор змальовує красу українського степу з його свободою та вітром. Розповідь плавно переходить до згадки про козаків, що не втрачали почуття гумору, навіть в найскладніші часи. До речі, читати онлайн твір «Іван Підкова» Тараса Шевченка українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

В свою чергу, друга сюжетна арка вірша розповідає про похід козаків на ненависних турків, що грабують та палять рідну землю. Але цього разу розповідь буде про те, як козаки на кораблях-чайках сміливо йшли на бій з ворогом. Шевченко з захопленням описує те, як мужній Підкова вів побратимів на бій.

Скачати вірш «Іван Підкова» Тараса Шевченка можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

“Іван Підкова” Тараса Шевченка.

Приємного читання!

Іван Підкова Тарас Шевченко

І

Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає.

Було колись — в Україні Лихо танцювало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. Було колись добре жити На тій Україні… А згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине.

II

Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє, Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило. “А нуте, хлоп’ята, На байдаки! Море грає — Ходім погуляти!”

Висипали запорожці — Лиман човни вкрили. “Грай же, море!” — заспівали, Запінились хвилі. Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба. Серце мліє, а козакам Того тілько й треба. Пливуть собі та співають; Рибалка літає… А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне люлька в роті; Поглядає сюди-туди — Де-де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. “Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, П анове-молодці, А у Царград, до султана, Поїдемо в гості!” “Добре, батьку отамане!” — Кругом заревіло. “Спасибі вам!” — Надів шапку. Знову закипіло Синє море; вздовж байдака Знову походжає Пан-отаман та на хвилю Мовчки поглядає.

[1839, С.-Петербург]