Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

мені підмоги навіть руки святого Миколи

я знаю одну молитву або мантру «більше ніколи»

і чайки кричать «амінь» і кружляють над морем

скляним морем до самого дна прозорим

і ходять по дну істоти невідомі для науки

і тягнуть до мене корали багатоперсні руки

♦ ♦ ♦

Каже Марії Ганна:

Чиста моя, бездоганна!

Ми йдемо сьогодні до Храму,

на велику Храмову гору!

Там високі Господні брами,

там старці вивчають Тору,

там ріжуть для Бога ягняток,

там Спасіння початок.

Каже Ганна Акіму:

не буває вогню без диму,

не вмирає жертва даремно,

окропляючи землю кров’ю,

бо для Господа це приємно —

страждання разом з любов’ю

з жертовника вище й вище…

на землі – лише попелище.

Каже Марія Ганні:

Приходять часи останні,

Мабуть Спасіння близько

якщо, тримаючи руку

батька, іде дівчисько

до Храму, й не можна руху

Божого припинити.

Я дитина – будьмо як діти.

Каже Акім: Маріє!

Божа сила в дівчині діє.

Хай читає, хто має очі,

у Книзі Письмо Господнє —

Подолає сім’я жіноче

сім’я Змія сьогодні.

Дав Господь тобі долю —

суміш радощів й болю.

Каже Марія: Знову

підкоряюсь я Божому Слову,

в Храм піду, якщо треба,

народжу від Духа Сина,

Досягну до самого неба,

Й зникне людська провина.

Й заспівають янгольскі зграї

й усім буде місце в раї.

♦ ♦ ♦

Шануй батька і матір свою, особливо там, куди

ти пішов, покинувши їх назавжди,

там молочні ріки, кисільні там береги,

золоті корови, срібні роги,

ходять по небу, по колу двадцять чотири зорі,

де коровай ось такої ширини, як їли царі ввечері.

Потонеш в річці —

будеш плисти в молоці парному,

Помреш – поховають тебе не в землі,

у киселі заварному.

Будеш живий – потихеньку розжовувати коровай,

всі виживають якось, і ти – виживай.

Тільки випливе з молока багряна рибонька-Бог,

повернеться, покаже тобі перловий, лускатий бік,

вдарить хвостом в молоко, освітить твою душу лицем,

скаже: гарний, хороший, а бачив ти Матір з Отцем?

На тому чи на цьому світі, там або тут

сидять у темряві, лоєву свічечку бережуть,

колискову пісню тчуть,

тебе, небого, ждуть.

Пора тобі стати дитиною, ходити пішки під стіл, молодцем,

вичісувати комах густим роговим гребінцем,

і жертовний Агнець буде стояти тут, на столі,

і триватимуть дні твої на землі, і ночі – в землі.

♦ ♦ ♦

Як між сторінок перетворюють квіти в гербарій,

як потрапляє Слово Боже під коментарій,

так зникає мова в глибині канцелярій.

Так вона на площі лежить, зім’ята

мозолистою рукою державного мату,

так совість тріщить під вагою компромату.

Так кісткою в горлі застряє російське слово,

неспроможне впоратися з натиском умислу злого,

мова дала слабину – не судіть її строго.

Ми її не вберегли, ми здали її на потребу

без’язиким мешканцям старого Еребу,

тому й мовчимо, лице звертаючи догори просто неба.

Томанер-хор

Хор хлопчиків існує дев’ятсот років.

Хлопчики дорослішали, ставали

бюргерами, воїнами, католиками,

протестантами, фашистами —

чого не трапляється з хлопчиками?

Хлопчики вмирали.

Але хор хлопчиків не постарів і не помер,

хлоп’ячі голоси чисті,

хлопчики співають злагоджено,

хор хлопчиків ніколи не стане

військовим підрозділом.

Добре бути хором хлопчиків,

краще, ніж хлопчиком

з добрими вокальними даними.

Сила в колективі, як казали

у минулі радянські часи в НДР,

дивно, навіть в ці часи

хор хлопчиків продовжував співати

хорали Баха, наче й не було нічого.

♦ ♦ ♦

не працюйте містком між берегами,

що розходяться не утримуйте пару

по дорозі до розлучення залишайтеся ворогами

не залишайте слідів щоб віддалити кару

ховайте та не ридайте вода тече і відносить сльози

це як вода з-під крану солонувата

нічого приспіє зима ударять морози

і сани по льоду покотять туди де чекає розплата

й дзвіночок гримить під дугою дар якогось валдая

й візник співає тужливо крізь морозний серпанок

і річка під льодом здригнеться як здригається тая

верба, і вороги задихнуться в обіймах й нарешті прийде світанок.

♦ ♦ ♦

кожен ставиться до свого гріха

як до домашнього улюбленця,

але

хтось пишається ним,

водить його помитого й розчесаного

білого й пухнастого

хтось розуміючи його небезпеку

водить гріх на короткій смичі

в наморднику і строгому нашийнику

хтось тримає його у дворі на ланцюзі

і нікому не показує

але всі можуть чути гавкіт та гарчання

хтось б’є його і тримає впроголодь

але від цього гріх стає злішим і навіть лютішим

вибачте за байку

Радониця

*

Допоможіть, люди добрі,

новонароджений параліч, люди добрі!

Смаглявий юнак сидить, схрестивши

атрофовані ноги,

і твердить, як заведений:

Допоможіть, люди добрі,

новонароджений параліч, люди добрі!

*

Христос Воскрес, Галино Миколаївно!

Квола, схожа на птаха, вірніше пташинку,

найпевніше – на синичку або горобчика,

вона повернулася в 1946 році з Парижа

на землю батьків.

З нею нічого не сталося,

як не дивно, чого не можна сказати

про її чоловіка, який невдовзі помер

під час короткого проміжку

між допитами в НКВС.