Борис Григоріович Херсон - Сталіна не було, Борис Григоріович Херсон

class="v">Вариться борщ в котлі. Пара йде з котла.

У борщі буряк і ціла – голова вола.

Дивиться око воляче. Роги стирчать з котла.

Дід б’є ложкою об стіл – ох, файна вечеря була!

♦ ♦ ♦

в щілинах розчленованої землі потоки мертвої води

виходять з берегів як дощі з хмар

дощі живі Господні дякую за труди

за те що ти є і ти такий великий Небесний Цар

придивляєшся всюди залишаєш сліди

до яких принюхуються зграї вовків-примар

опускають гострі жовтоокі морди в траву

шерсть дибки встає на холках лапи на ширині

плечей розставлені нічого і це переживу

а чи надовго переживу мене не турбує ні

Спас на крові а треба б щоб на плаву

треба б на траві жива вода жива трава навесні

а треба б ранковий щебет гомін і посвист дрібних птах

і все в цвіту і не в’яне колір на весь світ

прокинешся і все не так, а треба б так

як ще ніколи і поки ще немає бо втрачено слід

і ти з короною на голові і усмішкою на вустах

притискаєш палець до губ розмовляти не слід

♦ ♦ ♦

де мій сором? де провина?

де моя оселя?

дивлюсь – ось жива людина,

а це – тверда скеля.

дивлюсь – дерево квітуче,

торкаюсь – каміння

мертве все, одне живуче

скорботи насіння.

дивлюсь – бачу синє море,

а це – скло зелене.

дивлюсь – радість, бачу – горе

скажене, шалене.

дивлюсь – бачу працю щиру

(нічка темна, хмарна).

дивлюсь – кат бере сокиру,

а це – праця марна.

Боже мій! що нам робити?

що робити з нами?

сплять Твої слухняні діти

щасливими снами.

скеля там – жива людина,

квітне там каміння,

там чекає блудна сина

ласки проміння.

Впізнати його

♦ ♦ ♦

Якби не веселка, новий потоп вже давно

землю накрив би. Але замість ковчега по наші душі

кілька авіаносців метались би в пошуках суші.

Та немає стежок у воді, і вона не вино.

І не голуб із вороном, а літачок-розвідник.

У ньому, зіщулившись, мініатюрний дослідник

дивився б униз – хоч якийсь би вершок з-під води!

Хай би навіть верблюжий двогорбого Арарату,

до якого причалив був Ной. Але точну дату

не встановлено, ну а хвилі – змивають усі сліди.

Підводні човни з непотрібною зброєю пропливали б

понад містами, та тільки іноді зачіпали б

днищем шпилі соборів, відкривалася б теча, проте

у підводних човнів є плавучість, живучість, воля,

автономність, коротше, в підводників – добра доля.

Всі ми підводники після потопу, та йдеться все ж не про те.

Нота бене: ніяка біда не спіткає секретів воєнних,

льотчиків, моряків, полонених та убієнних,

які дивляться у біноклі, правда, деякі – в перископ.

Тим більше, що Бог повсякчасно ласку свою являє:

хмари розходяться, і веселка у небі сяє,

обіцяючи все що завгодно, лише не новий потоп.

♦ ♦ ♦

хто безтілесний прозорий

крізь душу мою проходить

мертвий Він чи тільки хворий

ніхто Йому не перешкодить

не затримає біля хати

не ляже поперек шляху

не можна його стримати

як рукою вловити птаху

хто проходить крізь мою душу

хто великий від краю до краю

я відразу впізнати мушу

чому ж досі Його не впізнаю?

♦ ♦ ♦

Одному Він сказав: ти камінь, Петре, на тобі

               Я Церкву поставлю.

Іншому: Савле! Савле! Тобі йти проти рожна нелегко!

Доки будеш гнати мене, вчений, розумний Савле?

Йди за Мною, Савле, й слово твоє рознесеться далеко.

Одному Він сказав: від Мене відступиш тричі

до того, як півень тричі криком зустріне ранок.

Вузька дорога Спасіння, а на узбіччі

спокуси й гріхи танцюють свій вічний танок.

Іншому він сказав: сліпота – твоя нагорода.

Будеш кульгаючи йти у імлі до Дамаску.

А потім прозрієш, Савле, й дізнаєшся, що є свобода,

й до смерті будеш Богові вдячний за ласку.

Одному Він сказав: у літа похилі

перепояшуть тебе й поведуть, куди не бажаєш.

Іншому Він сказав: говори у славі та силі

про любов та життя, бо й ти за Мене померти маєш.

♦ ♦ ♦

з чого смієтесь, з чого ви плачете, діти?

нема з чого плакати, нема від чого зрадіти.

нема причини для сміху, нема причини для суму.

сиди тихесенько, мовчки та думай думу.

нехай думи пливуть наче в небі хмари.

нехай лягають слова рядком, як в’язні на нари.

нехай сміх у горлі застрягне, а очі будуть сухими.

нехай загинуть вірші в пошуках рими.

бо рима людей завжди не туди штовхає.

бо марно думка пуста в пустелі блукає.

бо місце є у світі злидням та лиху.

і якби то Бог дарував смерть мирну та тиху.

апостол Петро тримає Павла в обіймах.

Ісус не має де жити, тільки у Церкві в приймах.

крізь кригу зневаги як нам Його полюбити?

з чого смієтесь, з чого ви плачете, діти?

♦ ♦ ♦

Як в море з розгону пірнаю глибоко в мрію

шкода що вибратися на сушу не вмію

і немає