Марчін Швонковський - Співці зла, Марчін Швонковський

з офіцерами стояли безчинно, чемно чекаючи, доки Амалія дозволить їм іти. Двір, відставлений убік, нетерпляче перебирав ногами, бажаючи вже повернутися до власних справ та інтриг. Герцогині це аж ніяк не стосувалося. Опершись на мур, вона уважно дивилася на Катаріну.

– А ти знаєш, - нарешті перервала вона мовчання, - вважаю, що якщо ти все добре розіграєш, можливо, тобі і вдасться у всій цій історії вийти на своє. Я в тебе вірю. І тому дам тобі особисту гарантію, що настільки довго, як ти правиш у Франконії, з боку Гессена тобі не загрожує будь-яка небезпекаю Зверни увагу, що я не обіцяю нічого більше, але ж і нічого менше: тільки святий спокій іноді буває більш цінним, ніж активна підтримка.

– Дякую. Але не вдавай,що це через симпатію. Мені ж прекрасно відомо, що ти маєш в цьому власний інтерес.

– Хотілося б мені в це вірити, - буркнула Катаріна, дивлячись на південь, де далеко, між шістьма пагорбами, спочивав Вюрцбург, місто, з яким, хочеш того – не хочеш, вона зв'язалася на добре.

РОЗДІЛ ІІ

– Хееей хо! Хеей хо! Хеееей... хо!

Великий, кількасоткілограмовий ключовий камінь поволі піднявся на поліспасті і пішов догори, щоб після пари наступних потягнень мотузки потрапити саме туди, де і повинен був, чи то на верх арки і брамі. Спітнілі робітники кинули мотузки, а Шенк роздивлявся на скінчену таким чином справу.

Ідея збору податку на оборону виявилася досконалою. Змучене постійними нападами і безправ'ям населення Франконії з охотою сплачувала своє, якщо бачило гроші і справді йдуть на фортифікацію і на гарнізони, а Шенк і Ханов особисто слідкували за цим. В результаті східна брама Вюрцбурга, спочатку поставлена з імпровізовано обтесаних стовбурів, дуже швидко дочекалася перебудови в порядню камінну конструкцію, яка була перед руйнуванням. Найманець оцінював, що вистарчить пари тижнів, щоб запланована башта міцно піднялася над брамою і почала свою вірну, стабільну службу в якості сторожі метрополії.

- Пане підканцлере, від усього серця запрошую на обід, - звернувся до Шенка міський радник, відповідальний за будову.

- Пробачте, пане раднику, але ж, на жаль, ще раніше мене викликали до фортеці, - чемно відмовився і згідно з правдою Шенк. Він попрощався з товариством і рушив на другий бік ріки, до Марієнбергу.

Звичайно ж, ніяким підканцлером він не був. Щоправда, ніхто вже не відносився до нього, як до в'язня, але ж ні ніякої офіційної посади він не виконував. Просто, коли в середині квітня Катаріна мов буря заскочила до Вюрцбурга, вона іменувала Ханова герцогським канцлером. Шенка ж містяни почали називати підканцлером, бо якось треба було до нього звертатися. По імені якось було незручно, влада в його руках була значна, а титулу ніякого не було. Тому він погодився на це, хоча й йому самому видавалося смішним, по-перше, ну який там з нього підканцлер, а по-друге, якби він спробував підписати якийсь документ від імені нової герцогині Франконії, Ханов, мабуть, відірвав би йому руку. Але ж канцлери служать власне для підписування.

Поява дівчини викликала набагато більше метушні, ніж то було пов'язане з номінацією. Все було пов'язане, головною мірою, з тим, що вона без будь-якої жалості робила порядки по-своєму, не дивлячись на працю, яку Ханов та Шенк вклали в допровадження її володінь до порядку. На щастя, Катаріна залишилася в місті всбого на кілька днів, а потім поїхала далі, до Гессену, залишаючи брудну роботу на них, в якій обидва навіть почали бачити щось цікаве. Незважаючи на побоювання Шенка, вона не тільки не наказала скоротити його на голову, але, властиве, зовсім їм не переймалася. Так, побачивши його, вона сплюнула, але коли Ханов почав проголошувати вогненну промову на захист найманця, перервала йому її на половині, махнула рукою і сказала: "роби, що хочеш".

Зараз, коли Шенк переходив через міст, слухаючи трелі птахів і дивлячись на порослі деревами схили пагорба, на якому стояв Марієнберг, він спам'ятав собі це "роби, що хочеш" і спохмурнів. Звичайно ж, він був радий тому, що не потрапив на ешафот, але в його голові ізенбургська зрада виросла до велетенської підлості, смертельного гріху та найбільшого злочину в його житті.. Той факт, що Катаріна так мало переймалася цим, вколов його любов до себе в місце, яке він найменше очікував. Бо виявилося, що він не був таким вже важливим, як вважав. З тим жалем він носився пару тижнів, але все швидко пройшло – просто у нього було багато роботи, щоб забивати голову такими дурницями.

Дівчина надала їм чіткі вказівки: завербувати більше війська, укріпити навколишні міста, стабілізувати кордон, забезпечити запаси вірідіуму. Потім залишила їм скриньку золота і зникла, знову залишаючи їх з усім борделем, в який зараз Шенк пірнав по самі вуха.

Найпростіше було з зеленими каменями: шахту на сході просто затопили, створюючи красиву затоку, а те, що вдалося знайти у місті, разом з величезним кристалом Андреае, Ханов кудись сховав. А от інше вже таким легким не було.

Великим їхнім козирем було те, що дрібні князі охоче входили з ними в союз, бо знали, що більш потужні сили займуть їхні землі вогнем та мечем. Хоча суди Рейху і гарантували їхнє повернення, але ж тоді треба було розраховувати на тривалу окупацію. І в цьому в них були успіхи: Катаріну своєю сюзеренкою визнали князі Хенненберг і частина князів Ханау, а Ротенбург підписав з ними пакт, що було особливо цінним, бо тим самим вони уникали розбиття земель вільним імперським містом.

Політична порожнина, яка виникла на землях Князівства Трояндового Хреста, мусила бути заповненою. Кожен правитель в околиці, з яким рахувалися, з охотою викроїв би з цього пирога шматочок і для себе – і лише сліпий випадок справив, що армія Катаріни з'явилася на місці саме тоді, коли було потрібно, що значило, ще до того, як решта зорієнтувалася, що тут можна собі щось викрутити. Зрештою, статус князівства був дуже і дуже непевним. Розглядаючи справу формально, це й досі були землі єпископств Вюрцбурга і Бамберга, хоча єпископські трони були вакантними. Кожен, кого імператор офіційно призначить в якості наступників цих єпископів, буде потенційним претендентом на те, щоб їх зайняти. Єдиним способом не допустити цього, було швидке обґрунтування влади Катаріни і змусити Рейх визнати стан справ de facto, про що всім зацікавленим було прекрасно відомо. Тим часом, якщо в районі Вюрцбурга і Кітцінгена все вже починало ходити, як в годиннику, південь князівства становив