Владислав Голубєв - Відьма (оповідання), Владислав Голубєв
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я дійшов до берега. Відьма лютувала, вона кричала, а її обличчя викривлялося. З кожним моїм кроком вона здригалася. Кожна моя рана — повторювалася на ній. Перстень зробив її вразливою, кожна моя рана лишалася і на ній.
Я зайшов у воду. Вона була слизькою, смердючою. Гниль і ряска покривали мої плечі. Я занурився з головою.
На березі кричала вона. Кричала переходячи на ультразвук, аж поки не почала захлинатися. Із її рота рвалося болото, зелена вода, ряска. Її шкіра блідла ще дужче. Вона роздирала собі горло, з ран текла брудна болотна вода.
Вона побрела до розвалин свого дому, схожа на живу людину. Її хитало, вона перечепалась через корні і ледь не падала. Дійшовши до порогу дому, вона булькнула в останній раз і впала. Лишилась тільки калюжа смердючої води й жмут ряски, що плавала поверх.
І тиша.
Озеро більше не дихало темрявою.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьма (оповідання), Владислав Голубєв», після закриття браузера.
