Lina A - Під стрілами , Lina A

«Це не просто цікавість. Це — ваблення.» 

 Коли вона нарешті дійшла додому, взулась і кинула сумку на крісло, то відчула, як ніби прокинулась. Але думки не йшли. Вони крутились, як платівка на повторі. 

«Треба відволіктись. Хоч трохи.» 

 Вона ввімкнула фоном серіал — той, який знала напам’ять. Ходила по кухні босоніж, виймаючи інгредієнти для вечері. Креветки на грилі. Зелений салат. І, звісно, її вічна війна з рисовою кашею. Вона хотіла навчитися робити її ідеальною — така проста штука, але завжди трохи не так. 

 Але навіть серед запаху часнику і лимону, думки повертались до нього. 

«Хто ти?..» 

 Вона нарешті наважилась. Відкрила сайт стрільбища. Переглянула фото. Його там було небагато, але він точно був — стояв на тлі мішеней, з тим самим поглядом і тією самою обручкою. Потім вона спробувала більше. Пошук за телефоном. Перевірка профілю через сторінку компанії. І ось — ім’я. 

Лео. 

 Просто. Коротко. Але якось... підходить. 

«Лео… з легким рудим відтінком волосся. Іменем, яке звучить як щось м’яке, але з гострим характером. Наче домашній кіт, який може подряпати.» 

 І раптом її серце трошки стиснулося. Бо тепер він мав ім’я. А з іменем приходить реальність. Це вже не просто хлопець з лука. Це — Лео. І вона щось до нього відчуває. 

«Хай буде. Просто цікавість. Просто зацікавлення.» 

Але вона вже знала: це було більше. Більше, ніж просто цікавість. 

Новий робочий тиждень накрив її, як хвиля. Ні, як цунамі. І якщо перші дні ще можна було пережити на автопілоті, то ближче до п’ятниці вона почувалася вичавленою, як лимон після марафону. Здавалось, робота спеціально вирішила скинути на неї всі дедлайни світу, щоб не лишити жодної вільної думки для... нього. 

 Але навіть у цьому хаосі Аліса все ще кожного дня, хоч би на хвильку, перевіряла соціальні мережі. Безуспішно. Ні його акаунту, ні позначок, ні навіть спільних фото з тренувань. Тиша. 

 Вона підписалась на сторінку самого стрільбища. Навіщо? Та хто її знає. Можливо, сподівалась, що він помітить. Що натяк зрозумілий. Що це — маленький пінг у його простір. І він або відреагує, або ні. Її це навіть трохи розважало. 

А потім — Італія. 

Вона з подругами вилітала у суботу зранку, тож п’ятниця була останнім ударом робочого молота по її голові. Але вже на реєстрації в аеропорту все здавалося іншим. Вільним. Легким. Сонячним. 

 Сицилія зустріла їх теплом, морським вітром і запахом лимонів. Вони мандрували: спочатку — пляж біля Таорміни, потім — крихітні вулички Палермо з гелато, яке тануло на пальцях, і паста, така смачна, що хотілося мовчки плакати від щастя. Вино. Довгі вечори на терасах. Переїзди між містами. Заблукали в Сиракузах, випадково потрапили на весільну церемонію, де їх пригостили тістечками. Знову сміх. Знову сонце. 

 Про тренера вона не думала взагалі. Її заповнила Італія. Ідеальний антидот. 

 Але все хороше закінчується, як і відпустка. 

 Повернувшись додому через тиждень, Аліса ледве трималась на ногах. Перельоти, пересадки, багаж, таксі — усе забирало сили. Вона розпакувала речі, прийняла гарячий душ, приготувала собі щось просте — омлет і чай — і впала на диван. Просто побути вдома здавалося найрозкішнішим, що могло бути. 

Та вже в понеділок реальність нагадала про себе. 

Робочий тиждень почався з тієї ж жорсткості, з якої завершувався попередній. Навіть гірше — кожен зустрічний питав про її поїздку. Спочатку вона ділилась з азартом: «Таорміна — це любов», «паста з трюфелями — просто вогонь», «ми загубилися і потрапили на чиєсь весілля!» Але вже на десятій розповіді все зводилось до: «Так, класно. Погрілись і поїли.» 

 Коли увечері повернулась додому, вона написала Лейлі: «Я думаю, нам треба записатися на стрільбу. Сумую за луком». 

І саме в ту мить усе повернулось. 

Вона знову відкрила сторінку стрільбища. Знову дивилась на фото, намагаючись знайти його серед інших. Знову шукала щось. Що саме — не могла сказати. 

 І тоді у її голові з’явилась думка. Ні, план. 

 А що, якщо повести себе з ним дещо тепліше, ніж зазвичай? 

 Уявила: усмішка. Жарт. М’який дотик до його руки, ніби випадково. Погляд, затриманий трохи довше, ніж потрібно. Зрештою, є лише три варіанти: 

1. Він — одружений козел, який просто любить фліртувати. 

 2. Він — не одружений, і щось між ними дійсно є. 

 3. Усе — лише у її голові. 

 У будь-якому випадку, думка гріла. План був простий, навіть трохи наївний, але саме такий, що хотілося реалізувати. Не заради нього. А заради себе.