Ольга Бовкун - Випадковість , Ольга Бовкун

Глава 4.

Зоряна Кирилівна як зазвичай поралась біля будинку. Підготувавши домашнє молоко, сир та сметану, вона вирушила до сусідки, подруги Світлани. Світлана Яструбова, давня хороша знайома Зоряни, тримала в селі невеличкий гендель. Зоряна Кирилівна залюбки пригощала її смаколиками власного виробництва, та й просто зайвий раз побалакати з сусідкою було їй у радість та втіху.

Перейшовши через поле вузькою охайною стежкою, старенька потрапила до колоритного дерев’яного будиночку. Це був магазин, в якому Світлана торгувала своїми винами та іншими товарами. Подруги обмінялись дарунками і заодно — останніми новинами села. Раптом увагу жінок привернув якийсь галас, який відбувався поруч у таверні.

— Ну досить тобі! Ти вже четверту пляшку в мене просиш! На ногах не тримаєшся! Зараз як хлопців сюди погукаю!

— Тітко, пригальмуй. Ми люди пристойні. Матимеш виторг сьогодні.

— Та вже маю — проблеми! — старенька махнула ганчіркою, якою витирала прибори.

Затріщали сухі гілки і каміння на вузькій дорозі від руху коліс, їхало авто, яке зупинилось біля генделя. З нього вийшла група чоловіків, які весело звернулися до господині:

— Пані, не підкажете: як тут зручніше проїхати до Мукачева?

Допоки Світлана Яструбова пояснювала гостям маршрут, до Зоряни раптом звернулася компанія галасливих візитерів таверни.

— Матінко, а ви ж тут, кажуть, вмієте ворожити?

— Вмію.

— А розкажіть щось про нас дотепне. А ми послухаємо (за цими словами послідував регіт).

— А розкажу! — раптом згодилась старенька.  

Вона підійшла до компанії і по черзі кожному розповідала про його долю. Лише один з гостей сидів трохи усамітнено, і на її рух до нього байдуже махнув рукою.

— Стривай, стривай. Ось ти мене найбільш тут цікавиш! Доля у тебе непроста.

Незнайомець, який схилився над випивкою, скептично знизу догори підвів на неї свій погляд.

— Тихо, тихо! — заспокоював головний у компанії інших своїх товаришів.

— Бачу: що життя у тебе було аж через край наповнене.  Як цей келих вина. І таке ж п’янке було, як вино. Але ти все втратив. Минулого не повернути, але ти ще можеш змінити свій шлях, якщо докладеш зусиль.

— Ну далі, далі! — прохав її продовжувати найбільш галасливий чоловік.

— Але от найбільш цікавим мені видається твоє особисте життя. Там ти вже стільки тих помилок наробив, що Боже збав... я ж тебе наскрізь бачу! Своїми руками ти щастя власне відштовхнув!

Незнайомець не зводив з неї погляд, але очі його були схожі, швидше, на очі підлітка, який слухає нудний урок.

— Хотіла б я тобі допомогти, та не заслужив ти допомоги! Ти жінку образив, скривдив, і до того ж — не одну! Три кохання у тебе було. Перше було нерозділене. Там дівчина тобі зрадила. Другий раз було взаємно, і там мав ти дружину.  Але не тією вона виявилась, якою б волів ти бачити її. Тож розійшлися. А третій раз... третій дуже незвичайно: там жінка сама до тебе прийшла і запропонувала себе.

Хлопці у генделі загигикали.

— Тож слухай мене, якщо хочеш бодай щось ще виправити! Справа твоя: я на себе відповідальність за чужі долі не беру. Але якщо бажаєш ти щастя, то знайдеш ти його лише з тією третьою твоєю знайомою, спершу щиро розкаявшись. Бо так, як вона тебе кохає, не кохав і не кохатиме тебе ніхто. Хоча ти й цього не вартий. А далі тепер — сам вирішуй, чи воно треба тобі.

У генделі ненадовго запанувала тиша. Незнайомець, про якого Зоряна Кирилівна розповіла щойно видіння, норовливо смикнув плечима. Випивши і витершись рукавом, він байдуже і голосно поклав на стіл гроші, і швидко зник з поля зору. Інші гості озирнулися на нього, але він ніби пропав без сліду, наче й не сидів тут.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍