Ольга Лавін - Врятуй мене, осінь, Ольга Лавін

Коли здається що все втрачено та надії немає... З'являється вона - та сама споріднена душа. Дівчина вирішує кинутися з мосту, але він встигає вчасно. Їй лише двадцять. Вона гарна, тендітна та дуже ніжна. 22 жовтня вона втратила все, як і він два роки назад. Кохання, дитину та віру в найкраще майбутнє. Та що буде, якщо їм все ж таки вдасться врятувати одне одного?

1 Глава

1 Глава

Нестор

Клята пора року! 

Ненавиджу її!

Ненавиджу осінь! 

Вона усе в мене забрала - кохану дружину, ненароджену дитину. Моє життя! Ні, наше.

Усе пішло шкереберть  після 22 жовтня 2021 року. Ця дата стала фатальною для нашого  щасливого майбутнього.

Ну навіщо я тоді вирішив відвезти Юнію до моря? Чому мені здалося, що синоптики знову сбрешуть і не буде ніякої зливи у той день? Чому я захотів зробити їй ось такий неймовірний подарунок на день її народження?

Прокляття!

 І замість того, щоб отримати мій подарунок, я обірвав їй життя. Я винен у тому, що сталося. Лише я, і ніхто більше! Краще б мене не стало! Краще б я загинув на місці! Але ні! Я вижив! Наче у сорочці народився, лише струсом мозку  відбувся, а ось Юнія...

Моя кохана Юнія. Вона досі мені сниться. Але ніколи у вісні не звинувачує. Навпаки, благає щоб я продовжував жити далі. А я не можу, та й не хочу. Увесь бізнес, гроші.. Усе це мені вже як два роки не потрібно. Я помер. Я помираю кожного дня живцем. Я хочу її повернути, хочу більш за все у цьому бісовому житті. 

Адже в мене нікого нема. Батьки померли, коли я був ще малюком, мене виховав дядько. Але він зараз перебуває за кордоном, саме у Барселоні. А я не хочу змінювати своє місце проживання. Не через бізнес та сотні магазинів будівельних матеріалів по всій країні. Ні. Зовсім не через це. Я намагався подорожувати, намагався відволікатися і навіть заводив коханок. Але нічого не виходило. Просто не виходило, грець його забирай! Кохання – не купити. Ні. Повій - так, секс – так. А ось кохання  - ні. Справжнє та єдине. 

- Несторе Івановичу, ми їдемо?  - запитує мій водій Тарас, коли заходить до кабінету. Я вливаю в себе ще одну склянку віскі, дивлячись на фотографію Юнії, яка висить на стіні. Так, вже час. Час відвідати кохану на кладовищі, покласти свіжі квіти та побалакати про все. Треба, треба їхати. 

-Так, зараз. Ще трохи. Розігрій поки автомобіль, Тарасе. Я зараз зберуся та ми поїдемо. 

- Несторе Івановичу, на вулиці злива. Поки не сильна, але вона не вщухає. Може перенесемо на завтра? Буде погода ясніша. Вітер не таким. Несторе Івановичу, - майже благає Тарас, але ні. Нічого ми не будемо переносити. Сьогодні я маю бути з нею. З Юнією.  

А може станеться диво і я сьогодні теж помру? 

22 жовтня 2023 року? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍