Ольга Лавін - Врятуй мене, осінь, Ольга Лавін

Богдана
Я погодилися піти з ним. Так, бо цілий тиждень я згадувала про цього чоловіка. 
Це було наче ... Мара. 
Проблем в житті і так вистачало, особливо коли все стало відомо мамі. Як вона лаялась, як вона мене звинувачувала у всьому. 
- Безглузда! Дурепа! І що тепер робити, доню? Що будеш робити? Я вже звиклась з думкою що ти залетіла від мажорчика і навіть не думаєш позбуватися дитини. Правильна яка. А ти взагалі з глузду з'їхала! Може і на краще, що викидень стався! Але я не очікувала, що ти можеш ось так дозволити знімати коли... Господи, соромно як! Як тепер буду в очі колегам дивитися? Як? 
- Тебе лише це хвилює, мамо?Я ледве не загинула сьогодні! 
- Та краще б ти... - але не домовила, зупинилася. 
А я і так все вже зрозуміла. Тому не хотіла ні хвилини залишатися у квартирі. Ні, їй треба охолонути, та й мені теж подумати над тим, що робити далі. Я зібрала усі необхідні речі та коли вона заснула пішла до подруги. 
Томка мені дозволила залишитися до тих пір, доки я не прийду до тями та ми не помиримося з мамою. 
Також обіцяла допомогти з роботою. Хоч якою. І я погодилася. 
Так могла і відволіктися, і заробити грошей. Стипендії вже не побачу, а жити на щось треба. Та і настав час дорослішати. 
Головне - не бачити Лева! 
 - Йому треба помститися! Дано, ти повинна це зробити!
- Я не хочу!
- Хочу -не хочу! Треба! А знаєш, що працює в таких випадках найкраще? 
- Томо, ну годі вже! 
- Нове кохання. Так, саме так, Дано. Нове кохання лікує! Я сама знаю. 
- Ну ти коли розійшлася з Макаром, ти полетіла до Франції. І одразу знайшла Луї. А в мене грошей не вистачить на усілякі подорожі та веселощі. 
- В нас теж є гарні чоловіки. Хіба ні? 
- Є, але... З ними мабуть щось не так. 
І я розповіла їй історію нашого знайомства з Нестером. 
- Це доля, Данко. Це доля я тобі кажу! 
- Досить, я не вірю у долю. 
- А треба вірити. А що будеш робити , якщо ви знову зовсім випадково десь зустрінетесь? 
- Не зустрінемось. 
- Ну а якщо так? 
- Ні і крапка. 
Але крапку поставити не судилося, а от зустріти Нестора - так. 
Коли побачила, дихати припинила. Опанувати себе було важко. Особливо коли він пішов на мене, затискаючи і підсобці та пропонуючи такі речі, а потім нахабно цілуючи мене в губи. 
Мені б ляпаса йому зарядити... Але цього не сталося, бо він встиг перехопити мою руку. 
- Не треба, Дано. Ти знаєш - я не піду. Мені сподобалось тебе цілувати та торкатися. Ти дуже гарна, руда. 
- Ви не можете ось так мене цілувати, ви ...
- Я можу і хочу тебе цілувати. А ще - я хочу стосунків. Ти - моя доля, Дано. 
- Доля? 
- Саме так, руда. Доля. Засинаю - і ти перед очима. Сни з тобою. Про тебе.
- Але... 
- Ніяких але. Ти поїдеш зі мною, руда. Я хочу тебе.
- Ви мене не покохаєте. Ви кохаєте дружину, Несторе. Навіщо це все? 
- Я люблю спогади про неї. Але то не кохання, Дано. Вже ні. Я хочу бути щасливим тут і зараз. І якщо ми з тобою зустрілися - то не просто так. У долі на нас з тобою плани. Поїхали, руденька! Ти не пожалкуєш! 
І я погодилася. І жодної хвилини не пожалкувала, що зробила саме такий вибір. Хоча мама намагалася мене відмовити, але я  прийняла  пропозицію Нестора через місяць після нашої зустрічі у ресторані  та вийшла за нього заміж. Але потім вона змирилася. Не залишилося в неї іншого вибору.
Осінь 2023 року нас з Нестором звела. Саме вона нас врятувала. Подарувала нове життя нам і нашій донечці.

Кінець