Ольга Лавін - Врятуй мене, осінь, Ольга Лавін

Богдана
Ні, ні. Я досі не можу в це повірити. Це неможливо!

Чому? Чому саме я? Господи, за що? - продовжую волати, але мене ніхто не чує. Дощ стоїть стіною, такий, що ще кілька годин і буде справжній потоп. 
А хіба мені не байдуже? За останній місяць в моєму житті усе змінилося. 
Мене кинув хлопець,  коли дізнався що я вагітна. Мама була проти, а я хотіла цю дитинку. Більш за все. 
Так, я і сама ще була дитиною, але я вже відчувала її всередині себе. Нізащо б не погодилися зробити аборт, а Лев мені запропонував гроші. Ні. Кинув на ліжко, де перед тим, як йому зізнатися ми займалися коханням. 
Боляче, прикро, нестерпно! 
- Ти ще дитина, доню. Не потрібна тобі дитина від цього покидька. Награвся з дівчинкою та кинув. А що далі? Що робити? Ти ж вчишся. Ти ж майбутній лікар. Треба закінчити університет, дитина заважатиме. Я сама тебе виховувала. Знаю, про що говорю. 
Так, я майбутній лікар. Дитячий лікар. 
Дитячий ...

 Після її слів я замкнулася у кімнаті,  не хотіла виходити. До університету не ходила.  Торкалася рукою животика і сподівалася, що буде все добре. 
Ми справимося з усім. Так, малюк? Все буде добре. Все буде добре, - заспокоювала себе. А наступного дня все ж пішла до університету щоб узяти академ. Навчатися разом з Левом Задніпрянським - не могла. Це занадто. 

- О, Данко. А чого це ти не прийшла на залік? - запитує Уляна, коли я виходжу з деканату. 
- Я узяла академ. 
- Як це? 
- Ти знаєш, Уля. Не прикидайся. 
- Ви з Левом все? 
- Так, бажаю тобі успіху. Хоча ні, я впевнена, що він тебе кине потім так само як і мене - розіб'є сердце і залишить вагітною. 
Уляні давно подобається Лев. Ще на першому курсі вона примітила старшокурсника мажора. 
Але він обрав мене. Цілий рік ми були щасливими, але усьому приходить кінець. 
- Зроби аборт, так буде краще.Твоя дитина нікому не потрібна. Леву тим паче. 
Яка ж вона стерво! 
- Я твоїх порад не потребую. Щасти. 
А сьогодні вранці в мене стався викидень.  На шостому тижні вагітності. Мені повідомили у жіночій консультації, та попередили про можливі наслідки. Один з яких - безпліддя.  
Лев жодного разу не подзвонив, а я... Я ж так його кохала. Так хотіла, щоб наше кохання було вічним. Мажор і проста дівчинка. Але... Так не буває.
Я плачу. Не можу зупинитися. Особливо коли заходжу до університетської групи та бачу відео, де Лев виклав наш з ним останній раз. Як так можна? Неможливо повірити, але це правда. Багато коментарів та пропозицій щоб я з ними... Він виставив мене шльондрою! 
Яка ж він сволота! 
Але що я заподію йому? Нічого. 
Блукаю вулицями, розуміючи, що я не хочу більше так. Мене просто знищив його вчинок. Ні,  не хочу більше так. Не хочу. 
Зупиняюсь на мосту, щось мною рухає. Але що саме - не збагну.
Але я просто перекидаю ногу через перила, дивлячись на річку під собою. 
Я в прострації. Перед очима усе що було між нами. І його останній вчинок. Сльози котяться по щокам, я не можу себе зупинити. Так само як і злива не вщухає. 
Автівки проїжджають. Нікому до мене нема діла. Це добре. Дуже добре.

 Репутація зіпсована. Мама мене ніколи не пробачить. Адже попереджала, а я не слухала... Не слухала.