Дмитро Васильович Павличко - Сонети. Світовий сонет

Судилося йому, щоб відвернути скон Народу, скутого на рабськім суходолі. Він вічний, як земля, та не серед ікон Його парсуна! Він — свободи лексикон, Сохрана нашого майбутнього в глаголі.

1998

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Юнацький зір і сивина пророка, Сльози і сонця незбагненний сплав. Як небеса, над лісом людських справ Світилася його душа глибока. Час від його проникливого ока Трутизну в мед підступно заховав. Він пив її, та смерть свою здолав, Ніч обернув на сяйво оболока. Невидимий для гнома і крота, Торкаючи зірниці головою, Стоїть він, мов заграва золота. Просвітлюючи колоски і хвою, Іде він стежкою понад Десною, І плаче голосно, як сирота.

1976

ОЛЕСЬ ГОНЧАР Він боронив свій дух від страхоти, Тримав, як щит, оманливу покору, Та схилених навчав дивитись вгору, Багно, не доторкнувши, обійти. Він душу мав подібну до собору, Що з нього вже позбивано хрести, Щоб молитовним людям не зайти, Замок тяжкий повішено знадвору. Та Бог ув'язнений ожив! Поглянь: Вже сяють вікна, палахкочуть свічі, Хрести вернулись на вершини бань. А друг, скоротичілий у каліччі, Кляне його, хоч вихваляв у вічі, І падає в підлоти чорну хлань.

2003

АНДРІЙ МАЛИШКО Печальний гармоніст з обухівських музик, Невиспіваний схов Тарасового болю, Тяжка його доба, позначена ганьбою, Топтала ум йому, ставала на язик. Та в найчорніші дні зривався він до бою, Прокльони накликав на сталінських владик, І підставляв під меч свій зір і свій кадик, Будив дрімаючих суремною трубою. Тепер — герої всі. Тепер — усі святі! Вердикт написано: не вмер за Україну В тюрмі НКВД, в сибірській мерзлоті… О судді молоді із запахами тліну, Не так судили б ви, якби адреналіну Набралися, як він, на власному хресті!

2003

ОЛЕКСАНДР БІЛАШ Як вітер з Хортиці, як весняний капіж, Що солодко дзвенить і ламле вікна льоду, Як блискавка нічна зі скроні небозводу, Як листя й сніговиць морозяний крутіж, Так він являвсь мені, і все тихіш, тихіш Торкався клавішів, мов добував зі споду Козацької землі надію на свободу, І лик його світив тружденний, як леміш. Як стану я колись перед обличчям Бога Відзвітуватися за вбогий трудодень, Вписати два рядки до свого некролога, Я дякуватиму за декілька пісень, Що написав Білаш з Його благословень, Де вся моя печаль, і ніжність, і тривога.

2003

ГАЛИНА КАЛЬЧЕНКО Слухняна й смертна глина, як раба, Згинається, чужій підвладна волі. Та непокора зріє в ній поволі, Встає за невмирущість боротьба.