Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

  Ми з Діаною синхронно здивовано охнули.

- Що вибачте? - Тихо запитала я.

 Тіреймор відійшов та більше не стояв перед нами. Незнайомець двома швидкими кроками подолав відстань до мене, та взявши за руку подивився в очі. Мені здалося, що його рука спочатку закрижаніла, а потім стала гарячою, ніби розпечене вугілля. На частку секунди чоловік трохи міцніше стиснув мою руку.

- На вас прокляття, та... - Він ніби щось шукав в моїх очах. - Судячи з усього, його наслали нещодавно.

 Тіреймор різко втягнув у себе повітря.

- Ви, впевнені містер Ерік? На плечі берегині останнім часом дуже багато чого звалилося, може це просто втома чи обмін силами з готелем так вплинув?

 Незнайомець різко махнув головою в бік Тіреймора, а той, у свою чергу, ледь помітно втиснув голову в шию.

- Я ніколи не кажу того, в чому не впевнений! - Грізним тоном чітко проговорив блакитноокий. - Куди ми можемо пройти, щоб я оглянув берегиню?

 Я здивовано охнула й відступила на крок від чоловіка, але він не відпустив мою руку, а тільки стиснув сильніше.

- Я в нормі! Нічого страшного, це не варте ваших турбот... - Почала було я, але незнайомець повернувся до мене знову й під його крижаним поглядом я замовкла.

- А ви... Хто? - Прийшла до тями Діана.

 За тремтячими руками, які вона схрестила на грудях, найімовірніше, щоб цього не було видно іншим, було помітно, що вона нервує, але все одно перейшла в наступ. Моя хоробра подруга, подумала я з вдячністю.

 Чоловік підняв брову та глянув на Ді.

- Це Ерік Нір Толь - Король та владика світу повітря! - Шановливим тоном виголосив Тіреймор.

 Діана ойкнула та прикрила рот рукою, а я спробувала вирвати свою руку з руки чоловіка, але він тримав її дуже міцно.

 Король? Який жах! Що робити? Як до нього звертатися? Я намагалася зібрати свої думки до купи, але вони розбігалися ще й на додачу знову почала боліти голова.

- Можна просто Ерік, - промовив король, відпускаючи нарешті мою руку, але все ще не відводячи очей і мабуть, здогадавшись про мої вагання.

- Дуже приємно! - Пробурмотіла я, відводячи погляд сама та намагаючись не дивитися в його очі. - Я Лейя, а це Діана.

 Я глянула на подругу, вона нібито зблідла за останню хвилину. Ще трохи й доведеться приводити її до тями. Я легенько штовхнула її ліктем. Вона стрепенулася, глянувши на мене, потім, взявши себе в руки, кивнула чоловікові.

- Ласкаво просимо в Готель Світів!

- Дякую! - На його обличчі з'явилася легка посмішка та ямочки на щоках.

Цікаво, а у світах є некрасиві істоти чи всі ідеальні? Подумала я мимохідь кидаючи погляди на короля.

- Я вам надсилав листа про своє прибуття, але відповіді не отримав. - Сказав він знову вивчаючи мене поглядом.

 Я обняла себе руками, бо ледь не тріснула їми себе по чолу, згадавши листи, які ми сьогодні бачили.

- Вибачте, я тільки входжу в справи й тільки сьогодні дізналася про листи, ще не встигла їх прочитати. - Відчувши як червонію, поговорила я.

 Я не любила безвідповідальних людей, та себе до таких не зараховувала, дуже було незручно за те, що трапилося.

- Я розумію. - Сказав він та перевів погляд на коридор, у якому ми стояли.

 Мені хотілося провалитися під землю. Король у такому срачі, це мінус до моєї репутації. Клас, я ще до ладу не вступила на посаду, а вже повні кишені залетів.

- Ви без супроводу? - Чемно запитав Тіреймор.

- Так, я вважаю за краще подорожувати один. - Сказав він і знову перевів погляд на мене. - Вам терміново потрібно надати допомогу, інакше ви зомлієте за кілька хвилин. - Просто сказав він без частки емоцій, констатація факту, не більше.

 Непритомність? Знову? Ну це вже ні! Жінка в біді - не мій троп по життю!

- Пройдіть за мною, - сказала я та показала рукою напрямок до кімнати, яка мені вже майже стала рідною.

 Дорогою туди я подумала, може, потрібно було повести в кімнату мами? Там принаймні чистіше, я мало не зупинилася на півдорозі. Але внутрішнє відчуття говорило мені, що проти того, щоб сторонні там перебували. Це було моє особисте, куди не хотілося впускати нікого, хоч Адріан та Ді там уже були. Це місце не для всіх підряд відвідувачів. Навіть королів.

 Ми увійшли в кімнату. Білявчик, чи можна його взагалі так подумки називати? Оглянувши запилену, майже занедбану кімнату, підняв брову.

- Вибачте, - пробурмотіла я, - ще не встигли привести все до ладу - Я розвела руками.

- Зрозуміло, - сказав він та кивнув головою на ліжко. - Присядьте, будь ласка, я подивлюся, чим я можу допомогти.

 Ді та Тіреймор стали біля вікна, а я під пильними поглядами пройшла й сіла на ліжко, з одним бажанням провалитися крізь землю.

 Може зробити з цієї кімнати медпункт? Ні, ну що б уже остаточно!

 Я сіла на ліжко, а король підсунув стілець та сів навпроти мене. 

- Будь ласка, подивіться в мої очі. - Він узяв мене за руки й пильно поглянув на мене. - І не відводьте очей, я проведу діагностику.

 Я здивовано підняла брову, але все ж таки подивилася в його очі, почувши, як Ді та Тіреймор синхронно глибоко зітхнули.

 Хвилина і я ніби провалилася кудись глибоко. Блакитні очі наче перетворилися на бездонне крижане море й мене затягувало в їхню безодню. Потім я почула клацання й знову побачила кімнату та все, що було в ній. Я помотала головою та протерла очі, король більше не тримав мене за руки, а намагався щось дістати з його похідної сумки. Порившись там він дістав невелику кришталеву пляшечку.

- Ось, випийте все, що тут є. Це зілля з води фонтану морів, вам одразу стане легше! - Він відкрив пляшечку та подав мені.

 Я взяла її та подумала, що навряд чи мене отруять на очах у двох людей, плюс це зробить сам король своїми ж руками.

 Я випила увесь вміст пляшечки, він був схожий на ягідний компот, який часто варив дідусь. Такий кислувато-солодкуватий. Витерши рот рукою, я повернула пляшечку королю.

- Дякую!

Він кивнув. 

- Будете винні мені одне бажання, - посміхнувся мені чоловік та в його очах я на мить побачила мерехтливий вогник.