Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

Тому з нападників, що Богдан добряче відходив качалкою по голові, також надали необхідну допомогу та вже повезли спецтранспортом до поліційного відділку. Бідолашний Шеремет наразі мало що тямив, але дім закрив і помчав у швидкій, разом з дітьми, до медичного центру.

Розділ 46. Божа людина

З часу, коли Богдан Шеремет був у цій клініці востаннє, пройшло кілька років. Саме тут він втратив батька, як в Києві я чекала на нашого первістка. Та наразі, з розпачем і неймовірним болем, чоловік вдивлявся у сірі заповітні двері й чекав, коли йому сповістять про мене страшне або підбадьорливе.

Наші діточки знаходилися в ігровій кімнаті під наглядом няні Дори, що примчала посеред ночі, відразу як Богдан зателефонував їй. Крихіток повторно оглянули місцеві лікарі, дали щось від переохолодження та сказали, що знадобляться спостереження за наслідками стресу.

Мірчик виявився справжнім Шереметом, він врятував сестричку від утоплення й просто сидів біля неї на килимі та пестив золотаву голівку. Як добре, що Богдан всупереч моєму невдоволенню, навчив сина добре плавати. Ну, а сміливість та захист рідних - то вже у них в крові.

Пресвітеріанська лікарня завжди була на висоті. Хто знає, може через об'ємну службу екстреної допомоги або просто випадково, ми потрапили саме сюди. Богдан сидів, закривши обличчя руками й безперестанку молився.

Всі молитви, яким колись навчила його мама Орися він переказав уже сотні разів, але страшні сірі двері поки були невблаганно мовчазні. Туди-сюди шастали медичні працівники та він не чіпав їх і настирливо чекав на того чоловіка, що гримнув на нього дві години тому. Сказав, що вони самі потурбуються про дружину, а йому треба залишитися тут...

Богдан послухався, але ж чекання то дуже страшна штука! Можна переробити купу справ, з'їздити куди завгодно, на будь-якій швидкості, можна не спати й не їсти та працювати до втрати сил, але  в порівнянні з очікуванням  - все те геть ніщо.

«Господи, залиши її мені! Я не зможу жити без Коханої, а в нас же маленькі діточки. Не дай їм зостатися сиротами. У нас зі Златочкою  ще стільки прекрасних мрій! Боже, врятуй її, більшого я не проситиму!» - торочив у наболілій голові Богдан.

Тиша просто вбивала та ось Шеремет почув за дверима швидкі кроки. Він встав і побачив того, про кого молив. Стомлений хірург стягнув з обличчя маску й глянув на кам’яну постать Богдана. Він навіть дещо посміхнувся й сказав:

– Дивна Ви людина, містере Шеремет. Мабуть, часто буваєте на краю прірви. Хочете кинутись, але тримаєтеся, мов криця. Перепрошую за цю лірику та скажу, що з Вашою дружиною все буде добре. Ми попрацювали філігранно, наскільки змогли й тепер їй нічого не загрожує. Я ріжу й зашиваю людей давно, але вперше бачив, щоб куля пройшла так, наче її хтось тілом вів. Серце було доволі близько та всі головні артерії ми зберегли. І життєво важливі органи у неї в порядку. Може просто поталанило або Ваша жінка - Божа людина.

Зморений спеціаліст показав очима на небо, а потім доторкнувся до руки Богдана й дістав з кишені якийсь блістер.

– Рекомендую, прийміть. Це дуже гарні японські ліки. Не наркотичні й не снодійні. Просто добре відновлюють нервову систему, без наслідків та звикання. Сам приймаю, коли страшенно втомлений.

– Дякую Вам, докторе! Я сам потихеньку відновлюсь. Це все через напружене очікування. Коли втратив батьків, звісно було боляче, але без Неї я не уявляю життя на землі. Скажіть, що мені зробити в подяку за повернення нашого світу? – тепер хитався від нервової перевтоми Шеремет.

– Та не треба нічого. Ви звичайні громадяни, у яких є медичне страхування, воно нормально покриває витрати. Ми зобов’язувалися рятувати й, по можливості, це робимо. А Вам я все-таки рекомендую прийняти заспокійливе.

Богдан згодився й миттю проковтнув пігулку. Лікар знову посміхнувся й махнув рукою:

– Треба було розсмоктувати, але я не встиг попередити. Хоча у  Вашому стані так теж згодиться. Бувайте здорові й обов'язково відпочиньте!

– Заждіть! Прошу Вас, лікарю, дайте мені на Неї глянути... Не тому, що не довіряю, просто мені дуже треба, – дивно як для впевненого бізнесмена, по-дитячому просив Шеремет.

– Зараз! – лікар комусь зателефонував і за Богданом вийшла дівчина. Вона принесла накидку й відвела до палати за склом.

Шеремет побачив мене безпорадну, на хірургічному ліжку, серед купи якихось апаратів, кнопок та трубочок і Богдану стало зовсім зле. Щось найкращі японські ліки на нього не діяли! Але ж він бачив, що лампочки моргають і пульсує отой гидкий звук, а значить я жива, хоч поки геть не схожа на себе. Немає блиску синіх очей, стрімкого руху й веселого сміху.

– Коли їй стане краще? – прошепотів Шеремет.

– О! Містере, це вже не до мене. Подивились? Будьте ласкаві, на вихід. Одне можу сказати, що прокидаються пацієнти, як мінімум, через кілька годин. Якщо бажаєте: Вам зателефонують.

– Авжеж, бажаю!

– Ну це внизу, у чергової залишите прізвище й контакт, Вас занесуть до бази й поінформують. Прошу Вас, у мене дуже багато роботи, – випхала дівчина Шеремета до коридору й також щезла.

Богдан спустився до діточок в ігрову кімнату. Мірчик кинувся в його обійми й відразу дуже по дорослому запитав:

– Тату, наша мама жива?

– Так, синочку. З мамою все буде добре. Так лікар пообіцяв і я йому вірю. Що тут у вас, Вероніка не дуже плакала? – взяв Богдан до рук друге дитя, а воно приліпилося до тата, якого дуже чекало.

– Все добре, пане Богдане, я навіть тривожусь. Вона весь час мовчить. Я ж в основному спілкуюся з Мірчиком, невже дівчинка завжди така тиха? – цікавилася няня. А Богдан підняв крихітку над собою, заглянув до її маминих очей і  лагідно запитав:

– Донечко, налякали тебе? Ну, скажи таткові щось хороше...

– Мама! – промовила Ніка й у Богдана на очах виступили сльози.

– Так, маленька, Мама! З нашою мамою все буде добре. Поїхали додому. Мені треба вас погодувати, перевдягти.

– Я можу допомогти, – ввічливо запропонувала няня Дора.

– Ні, що Ви! Ми й так відірвали Вас від сну, – пошукав Богдан у себе в кишені якусь готівку, але там було лише двадцять доларів.

– Пані Доро, у мене з собою копійки. Як тільки я доїду додому, відразу перешлю Вам відшкодування за екстрений виклик. Перепрошую...

Але няня закивала головою й бурхливо відреагувала на це:

– Я ні за що не візьму нічого! Ми всі живемо в такому страшному світі, що з кожним може статися непередбачуване. Я дуже ображусь, якщо Ви мені хоч щось за сьогодні заплатите. Я працюю у Вас з натхненням і радістю. Тому вранці, як завжди, прийду на роботу.

– Дякую, пані Доро! Тоді до ранку, – взяв діточок з собою Богдан Шеремет та пішов на ресепшн дати доручення, аби сповіщали про мій стан. Далі викликав звичайне нью-йоркське таксі та поїхав додому.

Навколо будинку стояв страшенний розгардіяш, що залишився після нападу злочинців. Та Богдан не відчуваючи втоми спочатку скупав Вероніку, а Мірчика попрохав прийняти душ самостійно. Поки він оглядав дитинку, чи ніяких травм лікарі не пропустили, сміливий помічник вже опинився на кухні.

Коли Шеремет приніс закутану в махровий рушник крихітку, він ледве не скрикнув від несподіванки. Адже наш маленький помічник вже збирав на стіл їжу з холодильника.

– Знаєш, синку, я сьогодні зрозумів, що без тебе в мене нічого б не вийшло. Ти неймовірно сміливий маленький чоловік. Дякую тобі, мій Шеремете!

А наше горде хлоп’я, після такого компліменту, вчепилося за тата рученятами й зізналось:

– Таточку, я страшенно злякався. Але ж ми родина і ти навчав, що треба захищатись. Я ще й досі відчуваю страх, але мені вже трішки краще...