Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

Богдан вкотре поцілував сина в голову й почав годувати з пляшечки Вероніку. Потім відніс її до ліжечка й вони з сином так сяк перекусили.

– Йди, сміливцю, лягай. Я у дворі поприбираюся, – наказав Богдан малому, але той вперто зголосився допомагати. Тоді батько махнув рукою на безлад у дворі й вони з  Мерчиком пішли відпочивати. Вже розпочався новий день, сповнений тривог, але разом Шеремети з усім справляться.

Сьогодні Богдан спав тривожно й весь час шукав руками свою половинку, адже давно не уявляв своїх ночей без мого дихання поруч. Уві сні він бачив усміхнену рідну жінку й підсвідомо молив про щасливу зустріч. Ось таким жахливим видався наш сонячний вихідний, що планувався як чарівний.

Розділ 47. Найкраща в світі мама

Рівно через тиждень я повернулася до родини. Щоб мені дозволили продовжити лікування вдома, Богдан підписав купу паперів та раз на день до нас навідувалася медична служба й перевіряла стан мого здоров’я.

Але хвалитися поки було нічим. Часто, як тільки я заплющувала очі, бачила нападників та відчувала страшний біль і прокидалася не тямлячи де я? Офіційно це називали постравматичним синдромом, але на додачу діставали болем сині шрами від кулі навиліт.

Наші діточки були тепер під постійним турботливим доглядом няні Дори. Вона сприйняла біду родини Шереметів, наче власну й тимчасово перебралася до нашого гостьового будинку, аби не витрачати часу на дорогу й бути завжди поруч.

Мій чоловік повернув собі сталеві обладунки боса й під ними приховував біль. Зовні він демонстрував життєстверджувальні риси та впевненість у хорошому.

Тепер Богдан перебував  у тотальному стані піклування. Вночі в нашому ліжку він намагався облаштуватися так, аби жодним подихом не потривожити калічку. Ранок я зустрічала серед неймовірно ніжних цілунків, зігріта блаженним поглядом на  собі. Такими ліками Шеремет відновлював мої тіло й душу, а вони відповідали на його щирість і впевнено йшли на поправку.

Все життя в родині Богдан почувався безмежно щасливим і танув, наче мед на сонці. Але після нападу лиходіїв в його чарівних очах інколи з’явилися колючі нотки ненависті.

Не лише поглядом, а й нещадними свідченнями, на слуханні кримінальної справи, Богдан Шеремет беззаперечно потопив підсудних. Його адвокати знайшли й представили на суді купу доказів, що Лариса Тарнавська й Леслі Джонсон небезпечні для суспільства особи й повинні отримати максимальні терміни покарання, тут у Сполучених Штатах. Виходить Лара таки знайшла собі достойне місце на землі, де її будуть годувати й опікати майже задарма.

– Нікусю, йди швидше сюди! – підсадив до мене на ліжко Мірчик сестричку й вона миттю поповзала обійматися. Але хлопчик зрозумів, що Вероніка дуже скучила й може зашкодити мені, тому завбачливо обхопив її рученятами й продовжив: – Ні, стій! Дивись, маленька, наша найкраща у світі мама прокинулась!

Донечка заливалася дзвінким сміхом і борсалася в його обіймах, намагаючись вибратися. Я не знала як ще зреагувати й тихенько плакала, милуючись нашими прекрасними малюками, живими й здоровими.

Я ще шукала очима їх тата і раптом побачила в отворі дверей величезний букет різнобарвних квітів, а за ними з'явився найгарніший у світі чоловік...

– Привіт, моя кохана родино! Я неймовірно скучив і приїхав на обід. Знайдеться у вас щось для голодного тата? Не зважайте, я придурююся і все з собою привіз. Він поцілував дітей у голівки, а потім нахилився до мене й звабливо заглянув до очей своєї жінки.

– Котику, ну навіщо стільки квітів? У дворі їх ціла купа. Хоча за ці я тобі щиро вдячна! Вони дуже нагадують ті, перші. Знаю, що спеціально шукав такі, як подарував мені на «вершині світу» і благословляю ті часи, – розчулено прошепотіла я й намагалася сама забратися до капців. Шеремет поклав чарівного букета на столик і допоміг мені взутися.

– Тобто можна залишити квіти тут, біля ліжка? – магнетично засяяли його хижі очі й Шеремет натякав мені, що дуже хоче згадати й інші переваги тих днів.

Він взяв мене за обидві руки, а я поточилася й опинилась в його обіймах. Богдан так неймовірно зрадів, що не соромлячись дітей обцілував моє обличчя й шию. Власне для Ніки наші залицяння ще не мали жодного значення, а маленький Шеремет лукаво посміхнувся та виховано заплющив очі. Розумна дитина відчувала, що татові з мамою це необхідно.

– Так, коханий, залиш! Я буду ними милуватися й швидше одужаю.

Ми щедро напхали пузце смаколиками, що Богдан привіз з улюбленого ресторану й відпустили тата працювати. Піднесені гуртовим обідом діточки побігли у двір гратися з нянею, а я вляглася лікувати болячки за допомогою ніжних ароматів дарунка Коханого.

Та сьогодні вночі до нас повернулося ще одне свято.

– Мені страшно, але божевільно хочу... Я тихенько, як тоді, коли ти носила Мірчика чи Нікусю, – заворожено шепотів Богдан і втрачав свідомість від насолоди, що він знову в мені. Я відчувала, як стрімко оживаю, адже ми призначені одне одному Богом. І змінити цього ніхто й ніколи не зможе, як би не намагався та не хотів.

– Коханий, як жахливо було думати, що цього вже не буде між нами. Не бійся, я хочу чути тебе скрізь, де ми відшукали наших діточок... Боже! Навіщо ти такий солодкий, до запаморочення? Залиш, він мій! Хочу народжувати тобі нащадків, скільки зможу...

– Моя богине, але ж ти ще геть слабенька? – завагався він.

– Та за дев’ять місяців я планую дещо зміцніти, – дивувалася нерішучості свого шаленого коханця.

– Маленькі, благослови вас Боже... – прошепотів Богдан і вибухнув у мені бурхливим потоком дітородної лави.

Скоро ми полетіли до України. Спочатку побували у Львові та, з дозволу адміністрації, поєднали у труні навіки закохану пару – Орисю й Мирослава Шереметів. А потім настала пора Києва!

Контракт моїх батьків у Катарі добіг кінця й тато почав консультувати нафтовиків у рідній країні. А мама хоч і не бажала сидіти посеред столиці з подружками в кафе чи Інтернеті, та починала до цього звикати.

На радість української гілки компанії Inwey, до мережевого маркетингу повернувся зірковий час. Правда офіс Богдана Шеремета наразі був дещо скромнішим, ніж на «вершині світу» в Гулівері, але співробітники були такі щасливі, що приводили підписників зграями.

Наш вірний друг, завскладу Захар Абрамович, просто літав за хмарами. По-перше, він молив Бога за родину Шереметів тому, що Богдан дотримав слова й підготував та сплатив лікувальні заходи, які підняли на ноги Іду Марківну. А по-друге, відновлення співпраці з компанією давали його родині добрі перспективи. Донька Лоліта підписала контракт з Inwey та скоро знайшла серед співробітників собі достойного чоловіка.

Коли на сцену, орендованого на кілька годин Будинку офіцерів у Києві, вийшов змужнілий і красивий керівник осередку Богдан Шеремет - йому аплодували, мабуть більше, ніж президентам після перемоги на виборах...

Богдан спочатку навіть розгубився, бо не очікував такої душевної й багатолюдної зустрічі. А потім попросив руками тиші й упевнено сказав:

– Дорогі мої українці! Я не кажу про національність, а про стан душі кожного з нас. Спочатку зобов’язаний щиро перепросити за втрачений на бездіяльність час. Але тепер з повною відповідальністю запевняю, що наша співпраця відновилася, на новому рівні. Я весь час буду знаходитися в динамічному русі та це геть не завадить чітко працювати офісу, постачанню товарів на склад і звісно гарним заробіткам всіх, хто хоче плідно працювати. В добрий час!

Цю подію я пропустила, бачила в запису. Ми з діточками того дня відривалися з родичами вдома, на Прорізній. А Богдан, після радісної зустрічі з колегами по бізнесу, поїхав у дещо похмуре місце.

Вперше за час нашого спільного життя він приховав факт зустрічі з потворним минулим. Я маю на увазі, що Шеремет помчав до колонії строго режиму, де відбував довічне покарання колись могутній киянин - Маркіян Процюк.

Не дивлячись на важкий стан здоров’я зека, Богдану дозволили зустріч з ним. В окрему кімнату виправного закладу, з малесеньким заґратованим вікном під стелею, завели розгубленого діда, що пронизливо кашляв та ледве волочив ноги.

– Сядь, тварюко! – скрикнув наглядач і вже іншим голосом додав Богдану: – Пане Шеремет, у Вас є десять хвилин. Він все одно довше сидіти не зможе, звалиться...

– Ну, як живеш «рішала»? – без привітання, з відразою запитав Богдан. У згаслих очах Маркіяна забриніла ненависть і він прохрипів:

– Твоїх рук справа, містере? Мене ж днями тут ледве не вбили. Це так тебе вітали з прибуттям? – відкашлявся кров’ю гад.

– Ти сам почав цю безглузду вендету. Замовив напад на мою родину, купу людей без бізнесу залишив, у невинної дівчини життя відібрав... Продовжувати перерахунок твоїх гріхів чи досить, бо ти їх знаєш сам? До речі, твоя учениця просидить у тюрмі доволі довго та вийде десь такою, як зараз ти. Скажи: чому вам не живеться поруч з нормальними людьми? Ти ж мав усе, що тільки заманеться. Ну, досить! Я побачив, що хотів. Тепер запам'ятай, якщо є чим. Коли подумаєш тривожити мою родину, знайомих, друзів - та ганебна думка буде останньою в твоєму непотрібному житті. Так і живи чи здохни? Гей, охороно, у мене все! – пішов на вихід Шеремет.

Уявляєте, як сильно треба було спотворити благородне серце мого Коханого чоловіка гнівом, аби він хоч на кілька хвилин став таким?

А родина Шереметів дотримала ще одного слова і вже знайшла невідому могилку Вероніки Матвієнко. На могилку ми замовили встановити гарну стелу, на якій тендітна дівчинка танцює серед квітів. І коли все було готове, ми з дітками поїхали на кладовище.