Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Мені здалося, що я не проспала й години, як у двері постукав дідусь й покликав мене на сніданок.

- Просто чудово, - їдко сказала я собі, дивлячись у дзеркало на набрякле після сну обличчя та червоні судини, що полопалися на очах.

 Голосно зітхнувши почала приводити себе до ладу. Стрибнула у свої улюблені джинси й зелену блузу та заколола крабиком волосся на потилиці. Наклавши на обличчя трохи макіяжу, я сподівалась бодай спробувати приховати синюшність під очима. Не дуже в мене це й вийшло.

 Чортихнулася про себе, згадавши, що всі гроші залишилися в готелі. А відтак перекус потрібно взяти з дому, та й купити новий телефон сьогодні не вийде. А без нього я як без рук. Дуже незручно.

 Я швидко витягла з шафи стару сумку та покидала туди потрібні зошити, кілька ручок й деякі потрібні дрібнички, подумки ставлячи біля пункту "купити телефон" пункт "купити новий рюкзак".

 Снідала в напруженій тиші. Дідусь не дуже любив говорити за їжею, але все ж один раз порушив мовчання й запитав: "Чи все точно добре?" Я жуючи, натягнуто посміхнулась, ствердно мотнула головою й швидко втупилася очима в тарілку, після чого почула важке зітхання дідуся. 

 Намагаючись запхати вчорашню ситуацію із запискою й трояндою якомога далі, подумки проговорювала собі улюблену фразу, яку прочитала в одній книзі: "Я подумаю про це завтра". А точніше подумаю, коли поговорю з Даніелем, можливо він уже щось з'ясував. Що стосується дідуся - не думаю, що йому потрібно знати багато чого з того, що відбувається. Не можна йому зайвий раз нервувати, вік уже не той. Доївши, я чмокнула чоловіка в щоку, попередивши, що після пар іду в готель та вийшла з дому.

 Дорогою до університету я складала план з доброустрою готелю. Насамперед я зрозуміла, що мені потрібно зрозуміти, скільки всього грошей у готелі та що я можу собі дозволити й скільки платити Ді. Так само потрібно було поспілкуватися з дворецьким. А ще залишалася кімната, про яку неодноразово чула та пласт обов'язків, який я на себе ще не звалила. Бажано обійти кожну кімнату готелю і подивитися, в якому вони стані та ... Як оформила їх мама. На цій думці в грудях щось потепліло й одразу ж перетворилося на лід, пригадавши записку й слова в ній...

 Я струснула головою. Все потім, пізніше! Мені дуже не вистачало часу обміркувати все детальніше. Моє життя перетворилося на низку різних подій, половину з яких я не встигала усвідомлювати. Мені почало здаватися, що я збожеволію, якщо не зроблю собі вихідний для обмірковування всього, що відбувається. Куди взагалі котитися моє життя, що мені робити та на дідька мені тепер вокал? Так, можна поєднувати, але чи вистачить мені сил все це тягнути на собі? За кілька днів я вже переконалася, що готель забирає дуже багато часу на себе. Чи вистачить мені грошей, щоб делегувати якісь справи та віддати їх іншим людям? Я не знала відповіді на купу запитань і з кожною секундою моїх міркувань їх ставало все більше і більше. З цим точно потрібно розібратися сьогодні ж, щоб не мучитися та розуміти на що я можу розраховувати.

 Я подумала про Діану та її маму. Мені б дуже хотілося допомогти. Навіть якщо грошей буде не багато, потрібно буде придумати спосіб їх заробити. А маючи у своїх руках готель, можна буде придумати якийсь тур Ніреймором для різних істот, з ночівлею в готелі. Вичистити хоча б кілька номерів та задавати хоча б їх. Як мінімум люкс був готовий. Дійшовши в роздумах до цього висновку я подумала що так і зроблю!

 Як би я не намагалася себе внутрішньо підбадьорювати, в душі однаково стояла якась грудка. Чи не буде небезпечно приймати туристів у готелі, поки ми не дізнаємося, що або хто приніс учора записку? А той демон, який напав? Чи не небезпечно зараз у місті? Я хоч й намагалася переконати себе в тому, що Даніель із патрулем розбереться з усім цим і це не моя справа, але ніяк не могла переступити через ці дивні події.

 Я так задумалася, що випадково зіткнулася з перехожим. У нього з рук випало щось різнокольорове та впало біля моїх ніг. Трохи придивившись я помітила, що це браслет.

- Ой, вибачте! - Протараторила я, швидко піднявши його й простягнула незнайомцю в чорних окулярах, який в цей час потирав місце, в яке я ненавмисно його штовхнула.

- Нічого-нічого, все нормально! - сказав він швидко хрипким голосом й простягнув руку.

 У момент, коли наші руки доторкнулися одна до одної, я відчула легке поколювання, порівнянне з відчуттям, коли щось, не сильно б'є струмом.

 Я відсмикнула руку, а незнайомець встиг підхопити на льоту браслет, що падав з моїх рук.

- Вибачте! Спасибі! - Він різкими рухами поправив темну кепку й кивнувши мені, швидким кроком пішов уперед. 

 Я подивилася незнайомцю в слід, потираючи руку. Дивно. Весь у чорному в такий сонячний день! Знизавши плечима, я поспішила на пари, хіба мало диваків у світі? Я хмикнула, але ж я й себе можу тепер такою назвати!

 На парах час тягнувся як гума. Я зуміла викрутитися без зробленого домашнього завдання на історії музики й театральному мистецтві. Пощастило, що я відмінно знала потрібні теми. Від недосипу в мене трохи паморочилося в голові, але намагалася не звертати на це увагу.

 Дехто підходив та питав, коли реліз пісні, промо якого спостерігали на набережній. Я чортихнулася про себе, забувши придумати реальну відмазку й придумувала на ходу, щось про те, що скоро, що ми з Ді зараз аналізуємо зацікавленість після промо. Пощастило, що такої відповіді вистачало та поки що ніхто не почав розпитувати детальніше, я б цього не витримала.

 На великій перерві в їдальні ми зустрілися з Ді. Вона була задумлива, але нічого не видавало в ній того, що з нею сталося вчора.

 Вона так само променисто усміхалася всім та обговорювала сьогоднішні пари. Ми домовилися з нею зустрітися після пар й піти разом у готель. Усе ж таки вона дала присягу та їй так само потрібно було освоюватися. Мені було легше усвідомлювати, що вона буде поруч зі мною. Але водночас я боялася невідомості. Потрібно буде попросити кажана стежити за Ді. Він, звісно, може не погодитися, але заради безпеки Діани, варто було спробувати.