Ді Мія - Готель Світів , Ді Мія

 Щойно я прочитала ці слова, листівка спалахнула в моїх руках і я обпікшись впустила її на підлогу. Але до підлоги долетів тільки попіл.

 Я злякано прикрила руками рот й скрикнула.

- Що ти там возишся? - Відчиняючи двері, забурчав Адріан і, побачивши мене швидко додав, - Що трапилося?

 Я кивнула головою на столик, не зводячи очей із чорної троянди.

 Адріан швидким кроком підійшов до мене та обійняв за плечі роздивляючись кімнату.

- А це що? - Нахилився він до попелу біля моїх ніг.

- Там була записка, прочитавши її вона одразу згоріла. - Тремтячим голосом прошепотіла я.

- Ясно. Що там було написано? - Серйозним голосом запитав він, підходячи до столика й розглядаючи троянду на столі, але не беручи її в руки. - Ти її не чіпала?

 Я заперечно похитала головою.

- Ні, тільки записку. У записці йшлося про те, що хтось мене чує і що ми скоро зустрінемося. - Чомусь про слова про маму мені не захотілося йому розповідати.

- Угу, ясно що нічого не ясно. - Пробурмотів він, поправляючи волосся на голові. - Нічого, скоро повернеться Даніель і все з'ясує. А я відведу вас по домівках. - Він узяв мене за руки та подивився в мої очі. - Усе вирішимо! Не хвилюйся! А тепер зберися, давай не будемо до кінця лякати й так вже доволі шоковану твою подругу.

 Я почала оговтуватися і злитися.

- Та що ти кажеш? А чи не ти її довів до такого стану? - Уїдливим тоном запитала я.

- Вибач, - розвів він руками. - вона так мило злитися. - Пирхнув він.

- Так і знала. - Фиркнула я. - Не варто з неї знущатися, вона дуже вразлива хоч і вдає з себе сильну жінку.

- Я зрозумів. - Сказав тихо він. - Я постараюся,  але нічого не обіцяю. - Він обвів кімнату довгим поглядом і насупився.

 Я подивилася на троянду й здригнулася. Якщо це лежало тут, значить хтось міг запросто увійти в будинок і в кімнату.

- Де Ді? - Злякано скрикнула я.

- Біля чорного виходу.

 Я вискочила з кімнати й побігла коридором.

 Моє серце шалено билося від страху. Як можна було її залишити одну? Хоча що я сама зробила кілька годин тому.

 Я відчинила двері й з полегшенням зітхнула. Ді з широко розплющеними очима дивилася на чотири чарівні вікна в портальних кімнатах.

- Це так прекрасно! - Посміхнулася вона мені. - Де ви так довго були? - Підняла вона брову.
Я обійняла Діану і почула як за спиною стукнули двері.

- Лейя вирішила трохи прибрати рештки вашої еее... Вечері. - Адріан помахав великим кульком перед очима.

 І як він тільки встиг усе скласти?

- Ходімо, уже пізно, а вам завтра на пари!

 Я подивилась на темне зоряне небо і ліхтарі, які освічували доріжку до хвіртки та вдихнула свіже весняне повітря. Ще трохи і я пірну у тепле зручне ліжечко, обміркую все що трапилося завтра.

 Ми вирішили завести спочатку Діану. До її будинку було не так уже й далеко.

- Я вже зв'язався з Даніелем і стисло розповів йому про все. - Сказав мені Адріан, після того, як ми попрощалися з Ді біля її будинку. - Він вже в дорозі. Тож не турбуйся. Думаю він викличе групу на підмогу і вони перевірять готель. Мені потрібно швидко повернутися й простежити, що б вони нам там не наслідили. - Посміхнувся він.

- Добре, - з полегшенням зітхнула я.

 Коли ми підійшли до мого дому, Адріан поцілувавши мою руку обернувся й швидко пішов назад у готель.

 А я відчинила двері й увійшла додому. Вдома як завжди пахло свіжою випічкою. Я посміхнулася і пішла на кухню. Хоча мені вже декілька днів хотілося з'їсти якогось супчика. Піца зовсім забила мій шлунок. А дідусеві супи були просто неперевершені, вони б мене зараз врятували.

- Сонечко, привіт, ти як? - Засяяв посмішкою дідусь.

- У мене все чудово, дідусю, можна я просто тебе обійму? - Втомлено посміхнулася у відповідь я.

- Звісно, все гаразд? - Чоловік міцно обійняв мене і з переживанням заглянув у мої очі, намагаючись щось там розгледіти.

-Так! - Я погладила його по плечах.

- Впевнена? - Він не відводив свій тяжкий погляд.

 Я ствердно замотала головою та відійшовши від чоловіка окинула оком кухню. Все було як завжди.

- Цікавий стиль. - Кивнув він головою на штани та сорочку.

- Не питай, - втомлено зітхнула. - Я дуже втомилася, піду відразу спати, добре?

- Добре! - Пробурмотів дідусь і дав мені тарілку, на якій лежала пара ще гарячих пиріжків.

- Дякую, - Чмокнула його в щоку я та пішла до себе в кімнату.

 Фіг із ними з тими завданнями на завтра. Поїм, в душ та спати! Все інше завтра.

 Я поставила тарілку на стіл і сіла. З голови ніяк не виходила троянда та записка. Які там були ініціали? Зовсім випало з голови. Я зітхнула й відкусила шматок м'якої булки. Завтра, все завтра...