Рита Адлер - Між полум’ям і тінню, Рита Адлер

Глава 26. Перша ніч

Ніч обіймала світ срібним серпанком. На галявині, прихованій між бамбуковими стінами, палало вогнище. Вогонь був незвичайний — язики полум'я мали відтінок місячного світла, а іскри, що злітали вгору, перетворювались на сріблясті пелюстки.

Кейдзо стояв посеред вогняного кола, його обличчя було серйозним, а очі світилися таємничим золотим вогнем. Він кинув на землю пучок трав, що пахли димом, медом і нічними квітами. Акане стояла навпроти, босоніж на м'якій траві, її темне волосся розвівав нічний вітер.

— Готова? — тихо запитав він.

Вона кивнула. Її серце калатало, але не від страху — від передчуття чогось величного.

Кейдзо підняв руки. Вітер підхопив його плащ, і в наступну мить його фігура розчинилася в золотавому вихорі. Він перетворився на величного білого лиса з дев'ятьма хвостами, що сяяли, мов зорі.

Він підійшов до неї обережно, ніби вклоняючись. Його морда торкнулася її руки — легкий дотик, що пробіг струмом по всьому тілу. Тоді Кейдзо повернувся у людську подобу, його очі горіли.

— Щоб стати частиною мого клану, ти мусиш прийняти знак крові та вогню, — сказав він. — Я дам тобі частинку своєї сутності.

Він кружляв навколо неї, закликаючи стародавні сили. З-під його кроків здіймався легкий золотий пил. Світ навколо затих, ніби чекаючи.

І тоді Кейдзо різко нахилився й легенько вкусив її за плече. Біль був нестерпним, але швидким. Він відступив, спостерігаючи.

Тіло Акане здригнулося. Від місця укусу по її венах розлилася гаряча магія. Земля під ногами здалася м'якою й далекою. Вона впала навколішки, тремтячи, її подих став уривчастим.

Очі заплющилися самі собою.

У темряві всередині себе вона побачила: величезне полум’я, танець лисів, давній храм серед вічнозеленого лісу. Її ім’я було прошепотіло вітром серед тисяч інших імен. Вона почувалася частинкою цього вічного потоку.

Коли вона розплющила очі, світ навколо був іншим.

Кейдзо тримав її обличчя в долонях, його погляд був сповнений ніжності. Він усміхнувся.

— Дивись, — прошепотів він.

Акане побачила пасмо свого волосся: воно стало яскраво-рудим, кольору полум’яного заходу. Шкіра світилася зсередини, як у лисиці. Відчула: у неї з'явився хвіст, м'який і теплий, що злегка ворушився від хвилювання.

Вона більше не була просто відьмою. Вона була кіцуне.

Кейдзо нахилився й ніжно поцілував її, скріплюючи обряд коханням і вірністю.

— Ти тепер моя пара. Навіки, — шепотів він. — І я твій.

У вухах Акане лунав ритм нової сили. Її серце і його билися як одне.

І нічний вітер заспівав їм свою пісню благословення.

 

Акане відчувала, як її серце б'ється у такт подиху Кейдзо. Його губи торкались її, ніби боячись розвіяти чари. Світ навколо зник: не було ні шурхоту вітру в бамбуковому гаю, ні далекого співу нічних птахів — лише їхній подих, злитий в один.

Волосся Акане сяяло, мов полум’я, що грало на сонячному вітрі. Відтепер вона була не просто відьмою — вона стала частиною давнього роду кіцуне. Їхні душі тепер сплелися, як коріння стародавнього дерева.

Кейдзо, обіймаючи її, прошепотів їй на вухо:

— Ти моя, Акане. Моя рідна лисиця. Тепер і завжди.

Вона з усмішкою подивилася йому в очі. Їхні золоті відтінки віддзеркалювали полум’яне світло новонародженого місяця. Її нові інстинкти вже прокидалися: вона чула тріпіт крил нічної метелика за десятки кроків, відчувала кожен подих землі під собою.

— А тепер, — шепнула вона, — навчи мене бути кіцуне.

Кейдзо засміявся тихим, бархатистим сміхом.
— Ти вже стала нею, моя кохана. Але перед тим, як почати навчання…
Він підняв її на руки з неймовірною легкістю.
— Нам належить відсвяткувати нашу долю.

Він поніс її крізь срібне світло ночі, до їхнього притулку серед дерев, де пахло мохом, квітами й стародавньою магією.

Там, серед шепоту природи, народжувалась нова історія — їхня спільна.

 

Кейдзо ніс Акане на руках крізь нічний гай, де стовбури стародавніх дерев, обплетені мохом і світлячками, формували природний храм. Вітер лагідно гойдав гілля, немов вітав нову пару.

Вони зупинилися під розлогим деревом камфорного лісу. Стовбур був такий товстий, що його не обхопили б і десять людей. У коренях ховалися сріблясті квіти, що розкривалися тільки вночі.

Кейдзо опустив Акане на м’який килим із трави й квітів. Вогники світлячків зібралися навколо, утворюючи купол світла над ними.

— Це місце належить лише нам, — прошепотів він, торкаючись її розпашілої щоки. — Ніхто не порушить наш спокій.

Акане дивилася на нього широко відкритими очима. Її нові інстинкти робили кожне відчуття яскравішим: аромат квітів, тепло його тіла, ніжність дотику.

Кейдзо провів пальцями вздовж її рудого пасма, заправив його за вухо. Його очі, золоті, як стигле поле, світилися ніжністю й обожнюванням.

Він повільно нахилився і вкрив її шию ніжними поцілунками, ковзаючи вустами по її шкірі так, ніби вивчав її заново — цю нову, магічну версію коханої.

Акане зітхнула, обвиваючи його руками. Їхні тіла тяглися одне до одного, шукаючи тепла й близькості після довгого шляху випробувань.

Їхні губи зустрілися у глибокому поцілунку, повному солодкої обіцянки. Магія в їхніх жилах злилася в одну течію, і світ навколо зник, залишивши тільки їх двох.

Кейдзо розгорнув перед ними стародавній плащ, витканий із шовкових ниток і пелюсток сакури — його родовий спадок. Вони сховалися під ним, як під чарівною ковдрою, серед аромату землі й квітів.

Там, під світлом зірок і сяянням світлячків, Акане і Кейдзо святкували свою долю, тепер навіки об'єднані магією, любов'ю і клятвою вірності.

Їхні душі співали разом, як одна.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍