Рита Адлер - Між полум’ям і тінню, Рита Адлер

Акане мовчала. Її губи здригнулись.
І вона не витримала — теж зробила крок.
Підійшла ближче.
Зупинилась.
Їх розділяв метр. Але в ньому — вся прірва.

— Я мало не загинула, — відповіла вона нарешті.
— Тінь, гарпія, обряд — усе було правдою. І ще — брехнею. Вони хотіли мене принести в жертву. Мій клан. Мої... — вона опустила очі, — мої.

Кейдзо стискав кулаки.
— Я чув. Пізно. Але чув. І не міг... знайти. Тебе. Врятувати.
— І коли я дізнався, що ти жива... А ти — не зі мною...
Його голос зламався.

Акане вдихнула. Сльози виступили на очах — але вона трималась.

— Йосемару знайшов мене. Коли я вже лежала вся в крові. Коли ті, кому я довіряла, хотіли розірвати мене як ритуальний сувій.  Він... піклувався. Ніжно. Без примусу.  У нього палац. Безпека. І я... я була така втомлена, Кейдзо. Я хотіла просто... вижити.

Він мовчав. Його очі — темніші за ніч.

— І ти щаслива з ним? — запитав нарешті.

Акане подивилась просто.
— Я не знаю.

Тиша.

— Я сумніваюсь.  Бо якби не сумнівалась — не прийшла б сюди.

Кейдзо підійшов ще ближче. Його дихання вже торкалось її чола.

— А я не сумнівався. Я злився. Плакав. Ламав дерева. Вовком виїв собі шкіру. Але не сумнівався.  Я... тебе... кохаю.

Акане закрила очі.

І прошепотіла:

— Скажи ще раз.

І він сказав.

Просто. Без прикрас.

— Кохаю.