Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

— Тарасе... — почала я, поглядаючи на нього через чашку. — Є дещо, про що я тобі ніколи не розповідала.

Він підняв брови, уважно дивлячись на мене.

— Що саме?

Я набрала повні груди повітря і продовжила:

— Ти знаєш, що я працюю на Дениса, але є ще дещо. Моя мама… Вона теж працює в його компанії. Вона головний економіст, і він для неї теж бос.

Тарас здивовано підняв брови.

— Твоя мама? Вона працює там, і ти раніше не згадувала?

— Я не хотіла, щоб хтось знав, — зізналася я. — Справа в тому, що в неї були стосунки з Денисом. Я дізналася про все несподівано, і я не знаю, як сама втягнулася в стосунки з ним. Він став не тільки моїм босом, тепер він — бос для нас двох. Для мене і моєї мами.

Тарас, здавалося, не міг повірити своїм вухам. Його обличчя змінилося від зацікавленості до глибокого здивування.

— І що ж тепер? — запитав він тихо.

— Денис поїхав у відрядження разом з мамою, — продовжила я, опускаючи очі, щоб не зустрічати його погляду. — І це крає моє серце. Я не можу перестати думати про них. Ревнощі з'їдають мене зсередини.

Відчула, як сльози підступають до очей, але не дозволила їм вибухнути. Тарас мовчки слухав, обмірковуючи почуте, а потім простягнув руку і накрив мою долоню.

— Якби ж я міг тобі чимось допомогти... — тихо сказав він. — Я б зробив усе, щоб ти не страждала.

Я подивилася на нього, на його щире обличчя, сповнене співчуття. І раптом щось змінилося всередині мене. В голові спалахнула ідея, як блискавка. Можливо, Тарас дійсно може допомогти.

Мої очі прояснилися, і настрій стрімко взлетів вгору. Легка усмішка ковзнула по моїх губах, і я хитро подивилася на нього.

— Ти справді можеш мені допомогти, — промовила я, дивлячись прямо в його очі. Тарас здивовано підняв брови.

— Яким чином? — він підсунувся трохи ближче, заінтригований моєю несподіваною зміною настрою.

— Є одна ідея, — усміхнулася я ще ширше.