Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

Забринів телефон Богдана.

– Слухаю? Так, я пам’ятаю. Але згоди поки не давав, зважую ще всі «за» і «проти». Залиште контракт у мого помічника. Я завтра почитаю. Дякую, гарного вечора!

– Богданчику, хто це й чого хотіли? – миттю цікавлюся тим, що пройшло повз мене.

– Та то відносно репортажу про наш бізнес, – відмахнувся він.

– Тобто? А навіщо про це писати? У нас буклетів та журналів регулярно виходить більше, ніж у будь-кого, – здивовано знизую плечима.

– Ну, добре розповім. Ти ж успадкувала від моєї тещі рентгенівські промені й мені все одно не сховати правди. Одне телешоу запросило мене до участі в зйомках чергової передачі, щоб я розповів про свій шлях в Inwey. Навіть гарний гонорар запропонували. Та до нього мені байдуже, а от додаткова реклама точно не зашкодить, – приголомшив мене розповіддю Шеремет.

– Богданчику, а зі мною порадитися у тебе думка не виникала? Я, наприклад, категорично проти виносити на люди наше особисте, – навіть не думала про дебати я й відразу заборонила цей непотрібний родині крок. Навіть крихітка-Ніка насупила брівки й замахала на тата рученятами.

– Ого! Тепер вже я бачу, що з жіночою половиною родини мені не справитись. Тому частенько думаю про збільшення голосів родинного електорату, задля чесних результатів, – закрутив мій хитрий бізнесмен, але я тільки посміхнулась та миттю відповіла:

– Бачиш, доню, який у нас тато хитромудрий! Це він так натякає, щоб ми зробили тобі ще братика або сестричку... Я правильно Вас зрозуміла, містере Шеремет?

Від цих моїх слів Богдан щиро розсміявся й відповів:

– Саме так, моя неймовірна леді! Від тебе нічого не сховаєш. Як би я не замаскував думку, ти все одно розгадаєш. А щодо передачі? Я напишу тобі детальний сценарій і ти сама його затвердиш. Тоді на зйомках я зайвого слова не скажу. О’кей?

– Нє-є! Тата, нє... – невдоволено надула губки Ніка.

– Ти дивись: які ви одностайні! Добре, я скажу лише кілька слів і в усьому буду вас слухатися, – запевнив Шеремет.

– Богдане, будь ласка, не треба, – просила я свого впертого боса.

– Мамо, що тато вже не так зробив? Ти тільки скажи й ми його в куток поставимо... – повернувся з планшетом у руці мій юний захисник, а татко лише руками розвів:

– Ну все, я прийняв рішення. Будемо невідкладно працювати над кількістю кворуму, – це так мій коханий анонсував, що знову хоче зробити мене вагітною. А я ж тільки почала ходити без ліфчика для мам-годувальниць!

– Матусю, дивись, це я сам сконструював, – гордо демонстрував мені Мірчик якогось робота та мені зараз було до його винаходів.

І де взялися ті телевізійники? Адже, якщо Богдан Шеремет щось забрав до своєї голови, то повторюсь, обов’язково виконає. Й підтвердження цих слів сиділо в мене на руках та стояло поруч з гаджетом. От що мені тепер робити?

– Все, мої рідні! Наплавалися, насміялись, тепер смаколик за бажанням - і в ліжечка. Щодо шоу я подумаю. Та й про іншу справу питання залишаю відкритим, – зачаровано дивлюся йому в очі, а Богдан розквітає блаженною посмішкою й говорить:

– Значить, маленькому диву бути!!! Дякую, пані Шеремет.

Наступний день почався зі звичного сценарію. Богдан помчав у справах та пообіцяв уважно почитати Угоду телевізійників. Тільки все одно це не опускало завісу над особистим життя і тому моя душа геть не лежала до того шоу!

Хотіла я чи ні, але Шеремет прийняв запрошення від телеканалу та через кілька днів побував на зйомках. Я дивилася пізніше, в запису. Все було пристойно, насичено й цікаво. Нічого зайвого мій талановитий бізнесмен не розповідав спочатку. Але ж і репортерка виявилася зубастою. Вона миттю розкрутила Богдана на розповідь про нашу романтичну зустріч та хвастощі про нащадків...

Чому Він не послухався мене? Адже Богдан Шеремет ніколи не був хвалькуватим. А тут аж так відверто змалював наш щасливий світ! І чого я втрачаю розум? Може одну з мільйонів телепередач ніхто й не бачив? Залишалося вірити в це!

А Він примчав додому, після інтерв'ю, піднесений і веселий. Подарував мені квіти й привіз з магазинів багато потрібних для дому речей. Входить я дійсно дуже щаслива жінка, бо мені не треба писати довгий список, а потім лаяти за те, що неуважний господар чогось не купив. Це не про нас! Може, тому й бізнес у Богдана тримався купи, бо він господарював у всьому та скрізь.

День добігав кінця і мій нестримний хижак вже планував залицятися до мене. Діточки спали у своїй дитячій кімнаті, а ми могли трішки відірватися від щоденних турбот і проблем. Звісно це вже був не той божевільний секс, як до народження Мірчика, але нарікати на незадоволення чи відсутність екстриму – нам точно гріх.  

Розділ 44. Темний бік

В колонії суворого режиму, за тяжкі злочини перед Богом і людьми, відбував своє довічне покарання колишній столичний «рішала» Маркіян Дем’янович Процюк.

Ця страшна й підступна особа з самого початку заважала й не подобалася Шеремету. Але довгий час Богдан дивився на його беззаконні дії крізь пальці. Мій коханий – людина відкрита для спілкування й довіряє тим, хто працює й приносить користь собі та суспільству. І неважливо скільки в нього підлеглих та серед яких країв, головне аби трудилися чесно й сплачувати державі необхідні внески. Це життєвий принцип бізнесу Шеремета.

А той гад принижував та чинив всілякі перепони в роботі київського осередку компанії Inwey. Він складав темні схеми для відмивання вкрадених грошей, а наостанок вирішив спустошити рахунки Шеремета й тоді на заваді бандитам стала бідолашна Вероніка. Її смерть назавжди каменюкою залишиться в наших серцях та вже ніколи не зникне. Навіть щастя появи крихітної Вероніки не затьмарила тієї гіркоти.

Тепер пригадаймо ще одну потвору, на ім’я Лариса Тарнавська. Після виходу з колонії вона більше не бажала відчувати аромат тюрми, але туди її інколи кликав колишній подільник. Кілька разів Лара ігнорувала побачення та коли їй передали записку з погрозами, на зустріч вона погодилась.

– Засудженого Процюка, номер такий-то, до переговорної на десять хвилин виводь! – скрикнув охоронець підлеглому й той повів дідугана похмурими коридорами тюрми.

Дивлячись на рухи цього підлого сучого сина, ні в якому разі не можна сказати, що в неволі він став немічним чи слабким. Може це тому, що у своєму ницому житті він ніколи не працював, а лише крав і влаштовував собі пристойне життя за чужі гроші? Навіть тут він добре спав та їв; звісно не працював, а замовляв книжки й регулярно розважався біля блакитного екрана...

Ось і вилізло боком проігнороване Шереметом моє прохання: не з’являтися на телеекрані. А тим більше хвалитися про досягнення й щасливе життя на землі. На іншому кінці світу, у променях чарівного кохання, Богдан геть забув про темний бік, де вештаються страшні потвори...

– Вітаю тебе, Маркушо! – промовила в трубку за склом розмальована, наче повія, Лариса Тарнавська. – Бачу, дорогенький, ти в хорошій формі, тому запитувати про здоров’я немає сенсу. Часу в мене обмаль, чого ти хотів?

– Ну, привіт, хвойдо! Кажуть, ти вже довгенько на волі? То ось тобі завдання від мене. Не бійся, колонією тут не тхне. На виході хлопці передадуть флешку з одним записом. Подивишся на дозвіллі, а потім зателефонуй. Обмізкуємо, як бути далі? – коротко і владно віддавав команди колишній коханці Процюк.

– Ти вирішив мене здивувати старечою порнухою? – розсміялася Тарнавська.

– Головою думай, бабо. Вона в тебе на гидоту дуже гарно працювала колись. Тепер іди собі, не ширяй перед очима... Та вмийся, бо дивитися ж гидко! – першим піднявся й пішов до камери зек.

– От же тупий козел! – плюнула йому слід Лариса й також пішла на вихід.

Дійсно черговий біля воріт непомітно всунув їй до рук флешку та відкрив вихід на волю. А вдома Лара запхала носій до USB ноутбука й побачила таке, від чого вже не могла відірвати лютого погляду.

У променях софітів сидів красивий, дещо змужнілий її колишній кавалер і розповідав про своє щасливе життя в Сполучених Штатах Америки. Звісно, він говорив англійською та Лариса була не зовсім дурною й розуміла все сказане. Богдан Шеремет сяяв у камеру своїми жовто-зеленими хижими очима і впевнено говорив про успішний бізнес, двох прекрасних дітей та кохану дружину…

На цьому моменті Лара клацнула стоп-кадр. У неї всередині вирував такий гнів, що в горлі пересохло й вона пішла попити води. Але передумала. Дістала з холодильника коньяк, налила в склянку по самі вінця й одним духом випила. Хмільний напій пішов її жилами та легкості її думкам не додав.

– Та що ж це діється на землі? Я тут пережила страхіття тюрми, залишилася без копійки, на ринку принижуюся кожен день, а Він цвіте й пахне на пів світу! – осатаніло розірвала в руках хустинку Лариса й не знала куди подіти свою божевільну ненависть.