Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

– Напевно її знову потягли до майора Козлова, – з жахом прошепотіла Раїса. – Він рідко проводить допити вночі... Тварюка напевно спокусився на її жіночі принади.

Ендрю стиснув кулаки, відчуваючи безпорадність і гнів.

– Ми не можемо залишити її там, – твердо сказав він. – Де його кабінет?

– На другому поверсі, – відповіла Раїса. – Це дуже небезпечно, але я знаю, як туди дістатися.

– Ні, – сказав Ендрю, розуміючи ризик для Раїси і для себе теж. – Відведи мене до партизанів. Я повернусь за Ольгою з підкріпленням.

Раїса кивнула, розуміючи ситуацію. Вони обережно просувалися по коридорах. Раїса вивела Ендрю через задній вихід.

– Тут недалеко тебе чекатимуть партизани, – сказала Раїса, коли вони виходили на вулицю. – Йди до кінця вулиці, там буде стара ферма. Вони будуть там.

Ендрю подякував Раїсі, і вона попрямувала назад до будинку, щоб повернутися до своєї роботи і уникнути підозри. Вона знала, що повернення буде небезпечним, але розуміла, що зараз найголовніше – забезпечити втечу Ендрю.

Ендрю обережно пересувався вулицями, ховаючись за будівлі та дерева. Через кілька хвилин він досяг старої ферми, де на нього вже чекали місцеві партизани.

– Ми Вас чекали, – тихо сказав один з них, подаючи руку Ендрю. – Швидше, відведемо Вас в безпечне місце. Вони наблизились до невеликого підземного укриття. Ендрю згадав «Криївку» у Львові: тепер не лише на Заході України, але й на Сході. «Бандерівська Україна», – подумав він і усміхнувся.

Таким чином, завдяки сміливості Раїси і допомозі місцевих партизанів, Ендрю зміг втекти з російського полону. Він був у захваті від того, що зумів втекти, але думки про Ольгу не давали йому спокою. Він знав, що повернеться за Ольгою з підкріпленням, щоб врятувати її і покарати майора Козлова. Раїса ж поверталася до свого життя з новою надією – вона зробила перший крок до своєї реабілітації перед Україною.

Місцеві партизани відрізнялись умовами та методами діяльності від партизанів Другої світової війни. Вони не ховались в лісах, бо великих лісів в цій місцевості нема, тому вони не збирались у великі формування, які могли б проводити бойові зіткнення з ворогом. Сучасних партизанів краще було б назвати підпільниками, які жили у своїх домівках, часто працювали на підприємствах, які підпорядковувались ворогу, зброю мали лише легку стрілецьку та гранати. Але діяльність їх була надзвичайно важлива і для майбутньої Перемоги важливіша ніж дрібні стрілецькі бої. То що ж це за діяльність така? Партизани постійно передавали Збройним Силам України координати складів зброї, паливо-мастильних матеріалів, штабів, казарм. Все, що було видно з неба українські військові підрозділи знаходили самі з допомогою безпілотних літальних апаратів. Але склади під землею, в приміщеннях чи гарно замасковані під деревами і маскувальними сітками – це виключно робота місцевих партизанів.

Враховуючи цю специфіку Ендрю розумів, що йому буде непросто переконати партизанів вступити в пряме бойове зіткнення з ворогом, щоб звільнити Ольгу. Не лише страх смерті стримував партизанів (в реальності багато з них вже загинули, викриті та закатовані росіянами в підвальних тюрмах). Партизани боялись за свої сім’ї. Тому Ендрю потрібно було знайти якісь вагоміші аргументи: не просто звільнити жінку, а об’єднати це з більш глобальною метою.