Грайворона - Гаїчка, Грайворона

— О, радий тебе бачити, — знову-таки ззаду долинув голос пана директора. 

Гаїна озирнулась, потім зчепила пальці і повільно витягла руки, щоб не ляснути себе долонею по обличчю — на його футболці був дуже типовий орел з розчепіреними кігтями. Може, це був збіг, але він миттю роздратував — це було наче слова «Та все я розумію» від людини, яка навіть не намагалась щось зрозуміти, бо що там взагалі розуміти в її розумінні. Ще б на білому страусі приїхав замість коня.

Чоловік всівся поряд і протягнув Гаїні стакан з айсбергом присипаних бльосточками збитих вершків. Вірогідно, десь знизу причаїлися пару молекул кави, тому загалом композиція називалась «Якоюсь-там-модньою-біс-язик-зламає кавою». Гаїна терпіти не могла каву з будь-якими домішками. Протягнутий стаканчик вона мовчки взяла і поставила між ними. 

— О, я радий, що тобі сподобалося. Мабуть, не часто такий собі дозволяєш? Загалом радий тебе бачити. Все ж є щось дивне у взаємному тяжінні, правда? — він підвів голову і поворухав пальцями, підбираючи слова, — З одного боку, природа справді така, що здавалось би — співай собі, демонструй себе, і оці всі самі позлітаються, але з іншого, ну, оця умовна погоня, вона ж теж в крові.

Цікаво, він взагалі був здатний реагувати на щось, крім себе? Цікаво, його можна було вибити з колії?

— Мені подобаються купальні для птахів, — так голосно і чітко сказала Гаїна, що на неї озирнулися майже всі. — Іноді повз однієї проходжу, з лотосами кам’яними, така красива, що я не можу. Я б там поруч аквілегію ще посадила. Не знаю, чомусь проситься.

На пару секунд повисла пауза.

— А, купальні. Так, басейн з квітами має бути дорогим технічно, але цікавим рішенням. Наприклад, якщо зробити секції, що прилягають…

Здається, він навіть не помітив, коли Гаїна пішла. 

…Нерви треба було лікувати, і наступного дня вона вирішила прогулятися біля річки. Проходячи повз того-самого подвір’я, як завжди, глянула через паркан, потім зупинилась. Поруч погойдувалися тільки-но висажені аквілегії. 

«Так. Так. Мене вчора таки чули? Тут дійсно живе толікообразна Петрівна, і вона вчора мене чула? Хто з них? Хто з тих, хто вчора був неподалік в парку?»

Плюнувши вже на пристойності, на манери, на все на світі, Гаїни завмерла біля паркана, вичікуючи. На подвір’ї було тихо. Гаїна прочистила горло. Була не була.

— Ей! Гаїчка прилетіла!

Ще зо хвилину все було тихо — а потім десь далі почувся шурхіт інвалідного візка. 

Гаїна завмерла, кліпнула очима, відчуваючи, як серце затоплює дивним, неймовірним, гірким і гарячим, а потім з воплем: «Галина Петрівна, ти дебіл!!!» полізла просто через паркан.

***

Наступного понеділка, тільки-но побачивши Леру, Гаїна подумки зітхнула — вірогідно, попереду був новий раунд суперечки. Втім, та ніби як миттю зщулилась, збентежилась, промимрила щось: «Він був такий сумний і розгублений, і я вирішила його підтримати, і якось воно так вийшло», після чого зникла в коридорі. От і чудово — однією проблемою менше.

Гаїна подумала, що якось вони ще обговорять принципи підбора самців — ну там за розмірами здобичі, або гнізда, або вмінням зробити ідеальний чай (абсолютно ідеальний, бо уважно розпитав, як буде краще), але те все потім. Зараз треба було зателефонувати: розповісти, як вона доїхала, і спитати, як так-таки-Толік себе почуває, і ще уточнити його думку про принципи цілісного підходу Гете у спостереженнях. Коли вдається зловити з кимось спільний ритм, доба — жахливо мало часу, щоб наговоритися.

Кінець