Грайворона - Гаїчка, Грайворона

Що, Гаїчка гаїчку не побачила ще? Я чув, що біля річки є. Скинути координати? Я зараз там не з’являюся, але може, тобі пощастить.

Це, як не крути, була загадка. Натяк, що, мовляв, «спілкуватися приємно, але бачити тебе не хочу?», чи як? Варіант, що то був якийсь маніяк, Гаїна відмела майже відразу — час намічений не був, та і річка задовга, щоб засаду влаштовувати.

Так чи інакше, на вихідних вона попрямувала розвідувати нові території. Шлях пролягав через невеличке котеджне містечко, тож Гаїна активно вертіла головою по сторонах — вона мріяла придбати ділянку, тому ідеї підглядала залюбки. За одним парканом були шикарні гойдалки, за іншим — така композиція з весняних квітів, що аж серце тануло, а за третім… За третім був настільки красивий низенький фонтанчик, обрамлений кам’яними лотосами, що Гаїна просто сороміцькі зупинилася і стала розглядати його вже відкрито. І не дарма — менш ніж за хвилину на великий камінь поряд зі струмочком опустилася вільшанка, щоб попити. То це була поїлка-купальня для птахів!

«Нічого собі, — подумала Гаїна з захопленням і білою заздрістю, — оце наша людина». 

Цього дня гаїчку вона так і не вгледіла, але все одно прийшла не дарма, бо вистежила нову для себе зелену жовну, а ще — ура! — побачила зграйку довгохвостих синиць. Ці горді нащадки тиранозаврів являли собою такі крихітні зворушливі пір’яні кульки з довгими хвостами, що так би і заобнімала їх усіх.

Ввечері, вся на емоціях, вона написала Толіку — і, до біса, була не була — запросила на каву в плані вдячності. Відповіді не було довго, а потім прийшло лише коротеньке повідомлення.

Вибач. Я одружений.

Внутрішні колібрі осипались попелом, і Гаїна довго сиділа, втупившись в телефон, а потім витерла сльози і видалила листування.

***

Парк був хорошим місцем для спостереження, а сьогодні тим більше: сонце весело сяяло крізь крони дерев, в термосі плюхалась кава, а на деревах вовтузилась у своїх складних пташиних справах купа вже відносно старих знайомих. Повз час від часу проносилися бігуни або собачники. Гаїна подумала, що у всіх них були свої цікаві світи, як і у неї, і хоча ці світи не перетиналися…

Хтось гавкнув за спиною. Птах, що шебуршав і кричав десь в кроні (ідентифікований Мерліном як вивільга), так кронами і полетів далі — от халепа, а Гаїна так сподівалась додати його в колекцію побачених, тобто в лайфери! Слід за гавканням з-за спини долигнув смутно знайомий голос: 

— Пані Гаїна. Не очікував вас тут зустріти.

Зітхнувши, Гаїна озирнулася. Тю, це наближався той директор, що колись купив каву. Тільки його не вистачало (хоча з іншого боку — дякувати йому красно за таку обізнану на синицях подругу). На повідку поряд з ним ступав якийсь кудлатий собака.

— Приємне місце, правда? — зловивши погляд Гаїни, пан директор кивнув на пса. — Ця порода називається ліон-бішон.

«І що?» Втім, у відповідь Гаїна видала лише мугикання, як від найчемнішої у світі корови. 

— Ви тут часто буваєте?

Ой, небезпечне, небезпечне питання, і краще було одразу поставити всі крапки над «і».

— Та я просто птахів намагаюсь слухати.

«Намагаюсь» вирвалося тоном, на який Лера, верескнувши від щастя, одразу б поставила штамп «від ненависті до кохання – старт», але для розмови з важливим можливо-ще-коли-небудь-покупцем він не дуже годився. Втім, директор не звернув на це уваги. 

— А, пташки. Я теж думаю, що природа дуже мудра. Не дивно, що самички завжди обирають найсильнішого самця…

— Взагалі-то купа видів не…

— …з найбільшою ділянкою, ну і там взагалі можливостями. От я розумію, наприклад, що, наприклад, який-небудь, гм, кондор, за замовчуванням має приносити в гніздо шуби або там чоботи крокодилячі, хоча, можливо, йому іноді теж хотілося б зустріти чесну, щиру… 

Так і забив він голосом весь запис. Пару разів Гаїна демонстративно підіймала телефон, щоб вловити спів, але, просто не помічаючи цього, як-його-там-директор продовжував триндіти про свої крокодилячі шуби. Врешті-решт Гаїна крізь зуби вибачилась і пішла. Хоча… Щоб вилазка пройшла не в суху, можна додати в лайфери павича, пирхнула вона подумки.

…Колишні колібрі в животі перетворилися на шулік; втім, попри все весна розгоралася, і в групі пішла розмова про матеріали, які можна віддавати птахам на гнізда. Гаїна, звісно, теж вирішила влаштувати пташиний Епіцентр, тож і з власної Мяури начухала цілий стог хутра, і на роботі оголосила збір собачої та котячої шерсті. Частину м’яких кульок розвісила у себе на балконі, частину віднесла до тієї-самої річки. Там пречудово прогулялась, зокрема вперше помилувалась, як чепуриться мала чепура, та і синиць поналетіло нічогенько так, наче Гаїна в костюмі сала гуляти вийшла. Дорогою назад вона не витримала й знов зазирнула через паркан з пташиною купальнею. Нє, там шерсті ніде розкладено не було — зате були коротко нарізані нитки на підставках. «Як раз і про це в групі розмовляли. Толік це місце колись порадив — може, він тут живе? Ох, не розумію я ці ігри». Тут, раптом згадавши про потенційне існування дружини, Гаїна знітилась і покинула вуличку мало не підтюпцем. 

Просто питати, чи часом не він там живе, або хтось інший з групи, Гаїна не стала — тільки в сталкери її ще не записували. Втім, з того дня вона до всіх толікових загальних повідомлень придивлялась уважніше («Шерлок Холмс бісов, облиш його в спокої» сварила вона сама себе, але облишити не могла). Ні — чітких доказів у неї так і не з’явилося, але… Здається, забагато часу він проводив в одиноких спостереженнях, забагато думав, замало мав співбесідників в реальному житті — чи вони просто не поділяли його хобі?

Колекція тим часом потроху росла — до неї додалися повзик, берестянка й костогриз. Наступного понеділка біля їх офісу вранці пофарбували паркан, і ввечері Гаїна ніби як навіть побачила фенікса, але в лайфери його додавати не стала. Втім, повернувшись додому, вона на свій подив хоробро розблокувала листування з Толіком і написала: «У тебе ж немає ніякої дружини, правда?». Потім випила пару пігулок від головного болю (бісова краска) і рухнула спати.