Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 3

Гриша.

Де цю дурепу чорти носять?

Я прикурив вже сьому сигарету, злячись на лікарку і її дебільну поведінку. Як можна було піти в ліс, та ще однією? Серед зими!

Чорт! Затягнувся і видихнув, поморщившись від болю в спині. Сука, проклятий Мигрецький, щоб ти здох, падла. Я ж до тебе ще доберуся і волосся на голові повищипую пінцетом для пущої радостідля більшого задоволення. Сучий син думав мене надурити та залишити без моєї частки, тільки не врахував, що таке ще нікому не вдавалося зробити. І я не прощаю тих, хто мене зрадив. Я вбиваю. З особливою насолодою. І цього разу буде так само. Правда, ту кулю, що він всадив мені в спину, я забути теж не зможу і обов’язково поверну йому монетою жорсткіше.

Знову скривившись, кинув погляд у бік заходу сонця. Небо червоне, до змін погоди. Бля, в прикмети ще вдарюся. Та з такою ненормальною у що завгодно можна повірити. Тільки б пригод на дупу не знайшла, ідіотка.

Докуривши сигарету, загасив її в залізній іржавій банці та знову подивився в бік лісу. Хоча, тут куди не глянь — один суцільний ліс, але я бачив, куди саме втекла лікарка. А ось чи буде так легко її знайти? Це навряд чи. Принаймні хлопці вже биту годину шукають її, а на вулиці зовсім скоро стемніє.

Вдалині почулося виття вовка. Я чортихнувся і підкурив восьму сигарету, коли побачив, як з глибини лісу виходить Макс, несучи на руках лікарку, а слідом за ними Паша.

Дострибалася-таки.

Якраз скурив сигарету, коли вони зайшли у двір. Здається, Макс на межі того, щоб впасти.

Відкрив їм вхідні двері і дивився на дівчину, яка лежала на руках брата без свідомості. Задушити готовий.

— На ліжко моє клади, — наказав я, скидаючи валянки та слідуючи за Максом.

Він слухняно поклав лікарку на ліжко і почав розтирати її руки.

— Вийдіть! — рявкнув я, збираючись сам допомогти цій дурепі.

— Гриша, може...

— Я сказав, вийдіть!

Брат слухняно кивнув, кинув погляд на Пашу, і вони разом вийшли з кімнати.

Я пройшов до дівчини. Стягнув з неї пуховик, відкинув у бік промоклі чоботи та завмер. А що далі? Мені її роздягнути треба, але де гарантія, що вона потім не вколе мені забійну дозу миш’яку? З такою станеться. Та похєр. Я її сам задушу за таку поведінку.

Розстебнув кардиган, стягнув легкий светр, футболку, джинси з колготами та залишив її лежати в одній білизні. Крижана вся.

Оглянувся. Штанів сухих я точно не знайду, а ось кофта і моя зійде. Зірвав зі стільця в’язану теплу кофту і надів на скажену. Потім забрав з канапки плед, укутав її ноги, а зверху накинув ковдру. Так має стати краще. Господи, тільки б не захворіла! Мало того, що я поняття не мав, як возитися з дівчатами, так ще... відповідальності мені не вистачало за лікарку, яка тут знаходиться не за своєю волею.

Важко зітхнув, знову морщячись від болю.

Треба чоловікам сказати, щоб кочегарили сильніше. Відігріти потрібно красуню.

Слава Богу дихає, і то добре.

— Паша, пічку не припиняйте топити.

— Гриш, вона не помре? — запитав Макс, з тривогою дивлячись у бік кімнати.

— Будемо сподіватися. Жерти приготуй чого-небудь. Курка у тебе є? Їй би бульйону з пробудження.

— Зроблю все.

— Завтра вранці, Пашо, вирушай до міста.

— Навіщо?

Я кинув на нього здивований погляд і втомлено видихнув.

— Додому. В офісі будеш працювати.

— Через неї посилаєш? Не велика честь?

Його тон мені не сподобався. Я примружився і, наблизившись до свого підлеглого, схопив його за воріт светра і різко притиснув до стіни.

— Ти мене будеш вчити, що робити? Ти її зґвалтувати хотів.

— Та я пальцем її не чіпав! — закричав він, викликаючи в мені дике бажання стукнути його головою об стіну.

— Трахатися пропонував? Ніж діставав, залякував? Так про що мова тоді, Паша? З яких пір мої люди стали ґвалтівниками над жінками?

— Та не збирався я її ґвалтувати! — знову закричав він, і я відразу ж його відпустив.

Не хочу руки бруднити. Повірю на перший раз.

— Якщо ще хто подумає налякати її, звільню до біса. Лікарка лікувати повинна, а не сама хворіти. Паша, завтра в місто. Макс, ти теж поїдеш, якраз відвезеш його. І ще пару справ доручу. Потім повернешся.

— Добре, брате.

— Приготуй бульйон, і чай теплий. Не гарячий.

Кинув останній погляд на Пашу і повернувся в кімнату.

Ідіоте! Я ненавидів мудаків, що брали жінку силою, а те, що Паша намагався налякати лікарку, вже викликало підозри. Що було б, якби я не втрутився? Він зробив би те, що планував? Та ким би я себе після цього почував? Взяли дівчинку, щоб вилікувати мене, а самі понівечили їй життя? Я б Пашу на шматки порізав, і рука не здригнулася.

— Ммм, — почув стогони Ніни і присів поруч з нею на край ліжка.

Прокидайся, дурепа, прокидайся.

Я дістав її руку з-під ковдри та зрозумів, що дівчина почала зігріватися. І на цьому спасибі.

— Де я? — прохрипіла вона, злегка поворухнувши пальцями.

— Не бійся, ти ще на землі. І якби хоч трохи вмикала мізки, могла бути й в повному здоров’ї.

— Що зі мною сталося? Я хочу пити.

— Зараз.

Я вийшов на кухню, коли Макс простягнув мені кухоль з теплим чаєм.

— Я ще лимончику туди кинув. Їй не завадить.

Кивнув і пройшов назад у кімнату.

— Піднімися на подушках...

— Чорт, ти ж з раною. Ой, вибачте...

— Заспокойся, тобі зараз в рази гірше. Ти ж дурна, поперлася в ліс напівроздягнена.

Поправив подушку і допоміг їй влягтися вище. Вона втомлено зітхнула і подивилася на мене сумним поглядом.

— Тримай кухоль. Чай теплий, не обпалишся.

Лікарка кивнула і відразу ж притиснула кухоль до губ. Зробила кілька великих ковтків.

— Вибачте, що принесла вам незручності.

— Похєр. Головне, не хворій. Я не хочу відповідати за тебе.

— А що, так неприємна, що...

— Я в тюрму не хочу. Дурна! Ти мені тут для допомоги, а не для того, щоб сама страждала. Якщо ще хтось до тебе полізе з погрозами й приставаннями, повідом мені. Я таких людей зі скелі зазвичай скидаю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍