Анастасія Соловйова - Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова
- Жанр: Еротика / Романтична еротика
- Автор: Анастасія Соловйова
За п'ять років ми зустрілися знову. Тільки він не зрозумів, хто перед ним. А я не зізналася.
Адже мій зведений брат з якоїсь дивної причини мене ненавидить.
— Дай вгадаю: тебе покинув хлопчик і ти вирішила йому помститися, зв'язавшись із першим зустрічним? — тисне інтонаціями зведений брат.
— Дівчина, яка бажає помститися колишньому, піде до кінця, адже ти це розумієш? — задираю підборіддя.
— Розумію.
— То що, ти повернешся до свого друга чи підеш зі мною? До клубу, наприклад?
— Навіщо ж у клуб? Поїхали одразу до мене, – пропонує Алекс. Але мені здається, що він наказ віддає.
Другого шансу не буде. Я це знаю. Але й втрачати невинність не входить у мої плани.
— Добре, поїхали до тебе, — здаюсь я.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Він повернувся, — тихо повідомляє мама, окидаючи мене співчутливим поглядом.
— Олександр? — навіщось уточнюю я, хоч одразу все розумію.
— Так. Увечері він приїде до нас.
Серце прострілює гарячими голками, я долоню до грудей притискаю і насилу роблю вдих.
Олександр. Алекс. Мій зведений брат. Моє перше кохання. І моє перше розчарування. Він жорсткий, холодний, неприступний, але це не завадило мені закохатися в нього. Я за ним всюди ходила, в рот йому заглядала, а він розсміявся, коли дізнався про мої почуття.
Це було п'ять років тому. Алекс поїхав за кордон, а я так і не спромоглася викинути його з голови. І твердо вирішила, що змінюся заради нього, стану розкутою, красивою та сексуальною, щоб у майбутньому він не зміг переді мною встояти.
Я більше не ношу окуляри з товстою роговою оправою, замість них щодня одягаю лінзи. Колір мого волосся з невиразного попелястого став насичено-шоколадним. Я користуюся косметикою і знаю, який одяг вигідно підкреслює мої форми.
Тепер я маю всі шанси, щоб завоювати Алекса.
Але є одна проблема – він мене ненавидить. І я не знаю, за що.
— Я піду до Олени, з ночівлею, — швидко кажу. — Не хочу бачити Алекса. Не сьогодні.
Мама з розумінням ставиться до мого рішення. Вітчима вдома немає, йому не треба нічого пояснюватися. Вже добре. Я приїжджаю до кращої подруги і прямо з порога приголомшую її новиною про Алекса.
— У тебе з'явився шанс нарешті йому помститися! — надихається подруга. — За те, що сміявся, за те, що завжди погано ставився до тебе!
— Він не ставився до мене погано, скоріше — з байдужістю, — кажу я, за звичкою вигороджуючи зведеного брата.
— Ой, ти завжди захищатимеш його, — відмахується Оленка. — Краще давай план помсти розробляти!
— Я не жадаю помститися йому. Забудь про це.
— Тоді чому ти тут?
— Не хочу, щоб він мене бачив. Поки що.
Ох, у мене від хвилювання горло пересохло. Наливаю собі води в склянку і жадібно п'ю. У голові шумить, там стільки думок — не перекричати їх ніяк. Божевілля.
— Говори, подруго, ти щось задумала, — хмуриться Олена.
— Я хочу бути з ним, розумієш? Хочу, щоби він теж до мене щось відчував... Крім ненависті.
Оленка уважно слухає, хоча я не впевнена, що їй цікаві мої любовні страждання. Ми довго не спимо, обговорюємо несподіваний приїзд Алекса і обмірковуємо план його зваблення. Але я відкидаю ідею за ідеєю. Маячня якась. Занадто багато припущень. Не можна силою закохати когось у себе.
Додому я повертаюся рано-вранці. Піднімаюсь на другий поверх, замираю біля кімнати зведеного брата. Його тут нема, мама мене попередила. Тому я штовхаю двері та заходжу всередину. Нічого не змінилось. Жодних слідів Алекса.
— Ти як себе почуваєш? — запитує мама, коли я приходжу на кухню, щоб випити кави. Голова тріщить, за вікном сіро.
— Бувало й краще. Як учора все пройшло?
Намагаюся не видати своєї зацікавленості, а всередині все тремтить і стискається. Як зараз виглядає Алекс? Чи має він дівчину? Він, як і раніше, мене ненавидить?
— Все чудово, — мама з сумнівом дивиться на мене, мабуть, хоче сказати щось неприємне.
— Ти не вмієш брехати, — нагадую їй.
Алекс одружений? Має дитину? Він смертельно хворий?
— Зустріч вийшла натягнутою. Але не в цьому суть. Сьогодні Алекс відзначає день народження свого друга.
— І?
— У ресторані, який минулого тижня відкрили. Ти ще про нього говорила. Не пригадую назву.
Зате я чудово все пам'ятаю. Підбігаю до мами та міцно її обіймаю.
— Велике спасибі! Ти – супермама!
У мене є лише один вечір. Не можна все зіпсувати. Я себе не пробачу, якщо зроблю помилку.
Вибираю найкращу сукню, яка є в моєму гардеробі, довго наношу на лице косметику, підморгую собі у відображенні дзеркала і на слабких від хвилювання ногах спускаюся на перший поверх.
— А куди ти зібралася? — з посмішкою питає вітчим.
— До подруги їду, — брешу і навіть не червонію.
Вітчим не знає про те, що я закохана в Алекса. Він би мене не зрозумів і не підтримав. Ні, Василь Андрійович — чудова людина, мамі з ним шалено пощастило, але він дотримується старих поглядів на життя. І союз зведеного брата та сестри для нього – табу.
Вітчим бажає мені гарного вечора, я поспіхом цілую маму в щоку і вилітаю на свіже повітря.
Для початку заїжджаю в оптику та купую собі лінзи синього кольору. Якщо вже маскуватися — то на повну. Навряд чи Алекс пам'ятає, що у мене зелені очі, але краще підстрахуватися.
Або сьогодні, або ніколи.
Раптом я йому сподобаюсь?
У мене голова кругом, пульс частить, дихання спирає. Я заходжу в ресторан, де повинен відпочивати Алекс, і озираюсь на всі боки. Звідкись долинає гучний дівочий сміх, може, в тому залі відзначають день народження?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє зведене прокляття, Анастасія Соловйова», після закриття браузера.