Iрина Давидова - Моя слабкість, Iрина Давидова

Глава 4

Гриша.

Ні чорта не розумів. Чому я так реагую, дивлячись на екран мобільного цієї зарази, коли бачу на ньому вхідний дзвінок від якогось Андрія. Що взагалі за мудак?

Прийняв виклик і доклав телефон до вуха.

— Ну, нарешті, Ніна. Ти куди пропала? Чому не вийшла на операцію? Вікторія Семенівна сказала, що ти захворіла. Давай я привезу ліки?

— Ніна не потребує твоєї турботи, — відповів я грубо і, забравши зі столу сигарети, вийшов у коридор перекурити.

Щось мені не подобається моя тупа реакція.

— Вибачте, а з ким я говорю?

— З Федею. Повторюся, Ніна не потребує турботи чужого чоловіка.

— А ви, отже, її чоловік?

Я підкурив сигарету і випустив густий дим у повітря.

А хто я їй?

— Так, — ляпнув не думаючи.

Ну а що ще я йому скажу? І взагалі, якого хєра він їй дзвонить?

— Не знав, що Ніна не самотня.

— Тепер знаєш. Не набридай їй своїми дзвінками.

— Переда...

Я скинув виклик і знову затягнувся. Передам, передам.

Подивився у вікно і задумався про те, що для Ніни потрібні валянки. Не буде ж вона постійно сидіти в будинку, та і її чоботи теж не найкращий варіант з таким снігом.

Зробив нову тягу і набрав Макса.

— Так, брате.

— Ти ще в місті?

— Так.

— Валянки для дівиці купи. І це... не знаю, квітів там, чи що.

— Нахєра? — здивовано уточнив Макс, змушуючи мене зчепити зуби.

Щоб сміху було дохєра. До чого зайві питання.

Затягнувся.

— Гриш, ти ще тут?

— Макс, просто так купи, у вазу поставити. А то у нас навіть домашніх квітів немає.

— Гаразд, куплю. А які?

— Які будуть. Все, відбій. І продуктів не забудь.

Скинув виклик і, докуривши сигарету, зайшов у будинок. Чорт, холодно, однак.

Поклав телефон і хотів потягнуться, та не вийшло. Рана давала про себе знати. Нехай лікарка виспиться і зробить перев’язку, а то зовсім вже принцеса розслабилася.

Заглянувши в кімнату, зазначив, що Ніна заснула, і прикрив двері, щоб не розбудити. Собі засипав у чашку кави і залив окропом. Благо на печі вода в чайнику практично не остигала.

На телефон прийшло повідомлення про переведення, і я, задоволено хмикнувши, відпив гарячий напій. Приємна новина.

Пару клацань, і набрав номер Паші.

— Так, босе.

— Паша, треба заїхати в податкову. Час платити.

— Добре, сьогодні ж заїду. Щось ще?

— Ні, потім можеш відпочивати.

Скинув виклик і озирнувся. Нахмурився.

— Чого не спиш?

Лікарка знизала плечима.

— Накурено, дихати неможливо.

— Ніжна чи що? — уточнив я, продовжуючи курити.

Нехай не думає, що я перед нею стелитися стану.

— Просто важко дихати, — і вона на підтвердження закашлялася.

Я скривився і знову затягнувся.

— Лягай іди, не маяч.

Поглядом обвів її фігуру, укутану в ковдру. Чорт, адже я знаю, що під нею вона майже гола.

Стиснув кулаки, ледь не зламавши сигарету, і перевів погляд у вікно.

— Принесеш мені каву?

Млять. Я думав, вона вже пішла.

— Тобі зараз чай в самий раз.

— Ну, ти ж не мій чоловік, щоб мені вказувати. Вірно?

Я різко повернув голову в її бік і, примружившись, подивився в очі.

— Якщо я захочу, ти будеш робити те, що я сказав. А я хочу, щоб ти пішла і лягла в ліжко. Ще раз треба повторити?

Вона зітхнула і, розвернувшись, зникла в кімнаті.

— Мені потрібна хустка або паперові серветки. А ще прокладки або тампони.

Докурив сигарету і, загасивши недопалок у попільничці, знову набрав Макса. Він мене пошле за такі прохання.

— Слухаю, Гриш.

— Сопливчики для соплячки купи. Прокладки та тампони.

— Що? Я що, наймався бігати за бабськими штуками? — зло проричав брат, на що я скривився.

Але сперечатися не став, розумів його обурення.

— Їй прямо не терпиться?

— Звідки я знаю? Хіба це відбувається хочу чи не хочу?

— Чорт. Які треба?

— Що побачиш, те й бери. Звідки мені знати.

До вечора намагався не турбувати лікарку. Розумів, що їй потрібно відпочити, щоб швидше прийти до тями. Крізь біль, який став моторошно напружувати до вечора, я готував вечерю. Брат голодний приїде, дівиця прокинеться. Та й самому хочеться жерти. Тому відшукав у коморі картоплю і цибулю, вирішивши насмажити цілу сковороду. У холодильнику знайшов закриту банку грибів, шпроти та пресерви. Чудово, на вечерю достатньо, а на завтра Макс привезе продуктів.

Брат зайшов додому, коли на печі в усю шуміла картопля з невеликою кількістю сала, яке я знайшов у тому ж холодильнику.

— Запахи розносяться до воріт шикарні. Очікував побачити біля плити лікарку.

— Ніна спить, у неї температура.

— Я все привіз, що ти просив. І від себе додав.

Брат поставив пакети на підлогу і розвернувся, щоб сходити за іншими покупками, але я його зупинив.

— Максе, дякую за допомогу.

— Ти ж знаєш, я завжди радий тобі допомагати. Але ось з прокладками, це вже занадто.

— Ну вибач, тут вибору не було.

Макс посміхнувся і вийшов з кухні. Я відтягнув сковороду вбік і, відкинувши ганчірку, вирішив піти розбудити Ніну. Їй потрібно поїсти.

Поки готував, зачиняв до неї двері, щоб не заважати спати, і тепер, відчинивши дерев’яну перешкоду, застиг на місці. Лікарка стояла з випученими очима, притиснувши до грудей свою кофту. На її тілі, як і раніше, була тільки білизна.

— Не поквапилася? — уточнив я, примружившись, з цікавістю роздивляючи розглядаючи стрункі ноги.

— Вийди, будь ласка.

— А що я там не бачив? Баба як баба.

— З чого ти так вирішив? — уточнила вона охриплим голосом, сильніше притискаючи кофту до грудей.

Боїться і огризається.

— Досвід підказує.

— Тоді ти помиляєшся.

— Не впевнений. Докажеш? — рушив в її бік, а дівчина тут же притиснулася спиною до гарячої стіни.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍