Ірен Васильєва - О, мій Бос, Ірен Васильєва

А я залишилася здивована. Що це щойно було? І чому те місце де його рука торкнулася моєї шкіри продовжувало поколювати.

***

Готуючись до укладання великого договору всі в компанії працювали не покладаючи рук, і я також не стала винятком. Так як роботи було багато, доводилося йти пізніше за всіх і приходити раніше за всіх.

Милий охоронець Вінс, спочатку мені тільки посміхався, а потім став купувати мою улюблену каву. Я звичайно розуміла, що він у такий спосіб намагається привернути мою увагу. В надії на побачення, а я «поки що» йому давати на таке згоду не збиралася, а от від ранкової кави відмовлятися не стала. Навіщо витрачати свій ранковий час на чергу за кавою, якщо це роблять за тебе? А я могла з ранку поніжитися в ліжку на десять хвилин довше.

- Доброго ранку Елізабет, ось твоя кава.

- Спасибі Вінсе. Ти як завжди люб'язний.

- Які плани на вечір? Може сходимо повечеряти?

- Я б із задоволенням, але багато роботи. Сам знаєш, як пізно я йду і о котрій вже тут. Поки що відпочивати часу немає. Але обов’язково якось іншим разом.  Пробач треба поспішати, потім поговоримо.

Так починалося майже щоранку. До сьогоднішнього дня.

Я вирішила змінити свої правила у виборі одягу, не стала одягати свій звичний брючний костюм. А зупинила вибір на облягаючій чорній сукні з широким вирізом на грудях. Який не тільки відкривав її, а й підкреслював гідність і пишність. І звичайно на ніжки одягла туфлі на високій шпильці. А волосся замість звичного пучка золотисто-рудою хвилею розсипалося по спині.

Мені захотілося змінити свій стиль. Досить бути сірою мишкою. Всі відвідувачі, проходячи повз на прийом до боса майже не помічали мене, а то й взагалі удостоювали якимось гидливим поглядом. Особливо жіноча стать. І я дійшла висновку, що перестаралася із строгістю у виборі стилю одягу.

Першим, звичайно, оцінив мої зміни охоронець. Раніше він не наполягав на побаченні. Він запрошував, я чемно відмовлялася і далі проходила на своє робоче місце і приступала до справ. Але сьогодні все пішло не по звичному сценарію. І навіть зовсім не поряд з ним.

Як завжди заходячи у фойє офісної будівлі мене вітав той самий охоронець. З моєю улюбленою кавою в руці.

Перекинувшись з ним люб'язностями вирушила на своє робоче місце.

Незабаром з'явився бос. Похмурий, злий. І чомусь дивився на мене так, наче це я йому настрій зіпсувала.

- Зроби мені терміново каву і підготуй звіт за минулий місяць.

- Добре, вже несу.

- І швидше, бо завжди доводиться тебе чекати. - Грюкнув дверима свого кабінету.

Ах ти ж гад. І коли це ти на мене чекав. - Бурчу собі під ніс, а сама швидко збираю звіт, поки готується кава.

Постукавши у двері, увійшла, акуратно поставила каву на стіл і поряд поклала документи.

Бос зробивши ковток кави і скорчив таке обличчя ніби там не кава, а отрута.

- І що ти мені принесла? Ти що смерті моєї хочеш?

- Це кава, я її зробила як роблю завжди

- Значить, погано вийшов. Перероби.

Від злості так і хочеться вмити його цією кавою, але звичайно розумію, що потім точно не вибачать і звільнять. В кращому випадку.

Мовчки беру чашку і йду переробляти і так гарну каву.

Другу порцію майже виплюнув на стіл.

- Ти що каву розучилася робити? Якщо сама не здатна, сходи в кафе навпроти і замов мені нормальну каву. - Він кричав на мене так, що і охоронець на вісімнадцять поверхів нижче, напевно, його чув.

Я не розуміла, що відбувається. І чому це він такий злий, та ще й зриває свою злість на мені. Що я йому зробила?

Мчуся повз як завжди люб'язного Вінса. Той здивовано дивився на мене.

Доставивши шефу його каву, ледь втрималася аби туди не плюнути. Трохи перебравши його особисті повідомлення, вибравши з звідти лише важливі повідомлення, що стосуються роботи, приступила як завжди до розбирання ранкової пошти.

Весь робочий день мені доводилося бігати між поверхами, з кабінету до кабінету, шукаючи неіснуючі документи.

Реймс давав мені такі доручення які було не реально виконати, а потім репетував так, що у вухах дзвеніло.

Нарешті настав довгоочікуваний кінець робочого дня.

Бос знову викликав у кабінет. Втомлено видихнула і попрямувала до тирана.

- Елізабет, я кликав тебе ще дві хвилини тому. Чому так довго не приходила? Чому я маю витрачати на тебе особистий час.

- Вибачте, більше не повториться. - опустивши погляд, стою мовчки.

- Завтра вранці мені потрібен повний звіт за останні півроку. Тож тобі доведеться затриматись і зробити його сьогодні.

Я заклякла на місці.

- Але ж це купа роботи. Майже на всю ніч.