Рита Адлер - Між полум’ям і тінню, Рита Адлер

— Це був не просто звір, — сказав він.
— Він — не був звіром. Він був моїм вогнем. І тепер — моїм корінням.

— І ти дозволиш дитині носити його кров?

— Вона вже її носить.
— Тоді я очищу її.

Його меч був уже в руці.
Сяяв, як місяць у гніві.

— Ти підеш… вбити його?
— Я піду — позбавити тебе болю.
— Ні, — сказала я, і мій голос став твердим. — Ти підеш вбивати через ревнощі. Не прикривай це захистом.

Аріно мовчав. Але його серце билося так голосно, що ліс завмер.

— Ти більше не та, що була, — прошепотів він.

— Бо я стала матір’ю. А мати — не власність. Не подарунок.
Я — сила. І я ношу її в собі.

Він пішов. Не сказав “прощавай”.
І це — було страшніше за крик.

Я залишилась біля плеса.

У воді — знову моє відображення.
Але тепер — там була жінка, яка знала, кого втратила. Кого обрала. І що носить у собі долю не лише свою.