Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Розділ 2. Козаки кардинала

Іванові не подобалась задумка Хмельницького, бо свій життєвий шлях він вбачав у боротьбі з бусурманами, а не службу в якості найманця на далеких чужих землях. Проте батько Хмель мав дар переконання і навів такі аргументи, проти яких Сірко був безсилий. За задумом Хмельницького, козацькі старшини мали навчитися новій військовій виправці та набути досвіду чужинницького, аби мати змогу підняти свої полки у потрібну мить та втілити набутий досвід уже тут. В Україні. Коли прийде час, вони мають бути готові гасити заграву прийдешніх битв за волю та незалежність, виявити ту майстерність, яку набули на чужині.

- Ти будеш не сам. – говорив Сірку Хмельницький. – З тобою будуть Ганжа та Чорнота. Брати будуть з тобою, тож не бурли, а компонуй та слухай. І верніться звідтіля живими. Ви потрібні Україні, а не Франції.

Так Іван Сірко, в миру Іван Дмитрович Сірченко, заступив у якості посла при варшавському дворі, де й вперше зустрівся із графом, якому судилося зіграти важливу роль у житті козаків.

На той момент Сірку виповнилось тридцять п’ять років, мав він добре здоров’я та нестримну жагу до нових вражень. На посаді полковника Кальницького полку пройшов Іван чимало військових битв, сягав на чайках разом із побратимами самого Криму, наводив жах на турків та непорушно стояв на кордонах, пильнуючи аби татарва не нахабніла на українських землях, збираючи ясир із людей. У цій боротьбі вбачав він свою долю, саме тут бачив себе та своє Призначення. Шанували Сірка козаки. Шанували та побоювались, пошепки передавали із вуст в уста чутки про його вміння чаклувати. Не інакше як Характерником його між собою і не називали. Передавали з вуст вуста легенди про козачого отамана, казали, що дружить він із громовицями та самого чорта утопив у річці Чортомлин. Що вміє Сірко стелитись туманами та наганяти ману на ворога. Івану ці байки були лише на руку, бо тільки чули вороги хто на них йде, одразу паніка охоплювала усе їх єство, і лише грізні окрики командирів змушували йти у завідомо програшну батаву. Бо не програв Сірко ще жодної битви, у якій приймав участь. Саме через цю неймовірну майстерність полководця і вирішив Хмельницький відправити його разом з козаками набиратись нового досвіду у чужих землях.

Сірко мав спокійну вдачу, не гайнував свій час у шинках, не  злигався з жінками, мов живе останній день. За це поважав його Хмельницький, бо бачив у ньому видатну людину, яка здатна змінити світ та допомогти йому вирятувати Україну з ярма шляхти. Як нащадок шляхетського роду, отримав Іван добру освіту, умів говорити кількома мовами, тож перекладач у Франції йому був непотрібен, що також стало однією з причин вибору його у якості посла та майбутнього командира найманих реєстровців на службі у кровного принца Конде Луї ІІ.

Тож перезимувавши у Гданську, ранньою весною 1645 року за наказом короля було споряджено корабель, який мав доправити козацьку делегацію та де Брежі у Копенгаген. Там на них чекатиме бригантина, яку відрядив за союзниками сам Мазаріні.

*************

Сильні пориви вітру так натягували вітрила фрегата «Błogosławieństwo» («Благословення»), що здавалось, ще мить і вони розірвуть їх на шмаття. Ніс корабля раз-пораз поринав у величезні хвилі, і кожен, хто перебував на палубі, не зміг стримати гримаси страху під час цієї дикої качки. Балтійське море виявилось украй непривітним для мандрівників.

Іван міцно тримався за борт корабля, вдивляючись в лише йому звідану даль. Непорушною постаттю виділявся він на фоні криків штурмана, метушні матросів та хвиль, що омивали корабель кожну чверть години. Починався шторм. На горизонті загрозливою темнотою йшли на них величезні грозові хмари.

- Тільки цього нам бракувало. – почув Іван біля себе голос де Брежі.

Він озирнувся. Граф, зелено-жовтий від морської хвороби, ледь тримався на палубі. Дні, проведені у морі, він провів у себе в каюті і виходив лишень при гострій необхідності. На ньому був важкий плащ із каптуром, призначений вберегти від вітру та хвиль, однак від таких хвиль він явно не оберігав, бо граф був мокрий з ніг до голови.

- Чому встали, графе. – з наявною йому безцеремонністю спитавсь Іван.

Цей козак явно не знав і не цікавився придворним етикетом, подумав Рауль, а вслух промовив:

- Внизу ще більше хитає, аніж тут. Здається, ми потрапили в саму пащу шторму.

- Он як. – Іван насмішкувато поглянув на згорблену фігуру француза. - Граф хвилюється за свою шкуру. Не хвилюйтесь, сей шторм омине нас стороною. Бачте хмари потроху зміщуються у бік.

-Я не боюся. – з викликом мовив де Брежі і в ту ж мить його з ніг до голови окотила величезна хвиля. Вміст графського шлунку одразу ж опинився на палубі, а самого графа скрутило в якусь неймовірну фігуру.

- Йшли б ви у каюту. Там хоча б ніхто не бачить що ви їсте на сніданок. – відповів глузливо Іван та повернувся до своїх спостережень за морем.

Де Брежі аж мову відібрало від обурення таким нахабством, проте він зовсім не мав сили на суперечку з цим пихатим козаком. Тож графу нічого не залишалось, як мовчки розвернутися та поплентатися туди, куди безцеремонно послав його Іван. Палуба була слизька, вітер пронизливий і крижаний, тож поки де Брежі дістався корми, де розташувались їхні каюти, він добряче промерз та кілька разів послизнувся. Дорогою до каюти ніс до носа неочікувано зіткнувся з Хмельницьким, який бадьоро крокував на верхню палубу. Що за люди ці козаки? З якого матеріалу вони зліплені, що не бере їх ані вода, ані вогонь. Побачивши графа, Богдан уклонився та, на відміну від Івана, співчутливо поцікавився його станом.

- Мені вже краще, дякую. – відповів де Брежі.

Хмельницький зробив вигляд, що повірив, бо зовнішність графа яскраво свідчила про зворотнє.

- Наближається шторм... – промовив де Брежі.

- Так. – безтурботно відповів Хмельницький, чим іще більше здивував графа. Той звів погляд на писара, і простогнав:

- Невже вас нічого не лякає у цьому світі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍