Ріна Март - Під лапою Вовка, Ріна Март

Тоді Хмельницький промовив загадкові слова, зміст яких дійде до графа значно пізніше:

- Поки тут Сірко, ніякий шторм нам не страшний.

Дарма на палубі зчинилась метушня, дарма капітан корабля, товстий невисокий чоловік, разом зі штурманом підганяли та лаяли матросів, які згортали вітрила, аби їх остаточно не порвало шаленим ураганом, що налетів на корабель та кидав його з боку в бік на величезних хвилях. Шторм таки обійшов фрегат боком, як і передрікав Сірко. Зачепивши їх важким темним краєм, грозові хмари подалися геть, сипонувши наостанок густим холодним дощем, крізь стіну якого ледь проглядався ніс корабля. Лише тоді Сірко покинув свій пост на бушприті, де його ледь не знесло різкими поривами вітру у холодне море, та вернувся до своєї каюти.

Залишок шляху вони подолали у відносно спокійних водах Балтійського моря, і в кінці березня далеко попереду замаячили береги Копенгагена.

Сірко зійшов на берег Данії одним із перших. З цікавістю оглядав він щільно збудовані один до одного різнокольорові будинки, які підходили аж до самого моря. Незнайомі вигуки різноманітними мовами, почорнілі та загрубілі обличчя матросів, бочки, грузи, лайка вперемішку з веселим сміхом, канати та морський бриз – в порту вирувало життя. Іван оглянувся на Хмельницького. Той йшов поруч із де Брежі. І саме тут, серед метушні порту Копенгагена, Сірко звернув увагу на відмінності свого непризнаного гетьмана та французького графа. Два світи. Дві культури. Зійшлися тут, серед скандинавської суворості, аби переломити хід історії. Що чекає на них попереду? Слава чи забуття? Чи зможуть вони досягнути поставлених цілей та повернутись додому, в Україну, цілими та неушкодженими?

Сірко знизав плечами, немов відповідаючи сам собі. Казна як доля людиною ворочає. Бог дав, Бог узяв, що тут компонувати. Козацьке життя на вістрі шаблі знаходиться, тож якщо завтра настане, він буде безмежно вдячний Богу та матінці Природі. Іван був насправді незвичайною людиною. Усі бачили на його шиї православний хрест, він справно молився у християнських храмах та сповідував християнську віру, дотримувався посту та усіх церковних свят. Проте жила у ньому ще одна натура. Глибинна сутність, яка відкривала йому те, чого не могли бачити інші. Він вбачав божественне в усьому – в краплині роси та сонячних променях, у камінні на дорозі та високій траві, що росла вздовж канав. У житті не зламав дарма гілки з дерева, не зруйнував жодного гнізда, не ударив тварину. Але разом з тим був жорстоким та непримиренним з ворогом. Іноді занадто жорстоким, та ніхто з козаків не вбачав у тому великої чудасії, ніхто не жалівся, бо Сірко відповідав вимогам свого часу – добрий до тих, хто добрий із ним, та безжальний до тих, хто прийшов нищити його віру та людей.

Копенгаген видався Сірку дуже цікавим та незвичайним. Він із задоволенням залишився б тут надовше, якби їм не сповістили, що бригантина Мазаріні уже чекає на них у порту, готова до відплиття. Їхні морські пригоди ще не скінчились. Попереду на них чекало Північне море та береги Франції. Тож 15 квітня 1645 року усі цілі та майже здорові, подолавши милі морського шляху, прибули вони нарешті до Кале, портового міста на березі протоки Па-де-Кале. Разом з Хмельницьким та Сірком у склад делегації входили полковник Пшиємський та полковник Іван Солтенко.

Протягом багатьох віків саме через Кале – невелике портове місто у Франції – здійснювались міжнародні сполучення європейського континенту та Англії, що наклало свій відбиток на місцевий колорит, який увібрав у себе не лише французькі традиції, а й культуру країн, які вели торги зі старою доброю Англією. Тож, сидячи у кареті,  Сірко із задоволенням милувався мальовничими поселеннями вздовж узбережжя та нависними скалами, що подекуди настільки вертикально розташовувались над морем, що здавалось ось-ось відваляться та з голосним шумом шубовснуть у морські хвилі.

Навпроти нього сидів мовчазний де Брежі, байдуже похитуючись у такт із ридваном Схоже, Рауль ще не прийшов до тями, бо від його графського гонору не залишилось і сліду. Вигляд він мав украй стомлений – очі припухлі, волосся немитим клоччям стелилось по плечам, а розкішний темний дорожній костюм був зім’ятий. На відміну від графа Сірко виглядав відпочилим та готовим до праці – у темному жупані та з незмінною вовчою шкурою на плечах, оселедець закинутий за вухо, а сірі очі з цікавістю оглядають навколишній чудернацький краєвид. Ніде більше не бачив він такої суворої краси, як на півночі Франції – низькі сосни з розкішними вічнозеленими кронами та високі стрункі кипариси, які мовчазними лицарями оберігали берегову лінію від зсувів. Велична аскетична картина узбережжя та затишні колоритні будиночки поселень. Іванові уже подобалась Франція.

А ще він раптом усвідомив – вони отримають те, за чим сюди приїхали.

До Фонтенбло дістались по обіді, проїхавши спочатку відомими альпійськими луками з яскраво зеленою травою, а тоді через знаменитий ліс з однойменною назвою, що дихав прохолодою та умиротворенням. Ліс Фонтенбло являвся мисливськими угіддями королів Франції, і саме тут, в п’ятидесяти верствах від Парижа, знаходилась королівська резиденція – палац Фонтенбло. Стабільність у державі дозволила побудувати замок без захисних споруд, тож палац Фонтенбло являв собою справжній квітник з розбитими усюди парковими зонами для відпочинку. Велична триповерхова будівля, побудована навколо Овального двору

Сірко радів, що їде в кареті з мовчазним графом, а не говоруном Солтенком та Хмельницьким, які їхали слідом за ними. Йому хотілось побути ці години наодинці зі своїми думками, привести їх до ладу, розставити по поличкам. Подумати про те, що чекає на нього попереду та як вибратися живим і витягти побратимів з чергової авантюри свого непризнаного гетьмана. Сірко не мав сумнівів – у недалекому майбутньому про Хмельницького буде говорити увесь світ, він впише своє ім’я в історію, про нього довго пам’ятатимуть, а зараз він – генеральний писар реєстрового Запорізького війська на службі у польського короля, який тихцем підбурює народ та козаків до повстання. І однією з частин цієї задумки є він – Іван Сірко та козаки, які мають припливти сюди згодом, аби стати на службу до чужинницького кардинала Джуліо Мазаріні.