Євгенія Чернюх - Гонитва за тінню, Євгенія Чернюх

Розділ 3

На ранок Соломія знову поїхала в офіс. Не для того, щоб плідно попрацювати, а аби заручитися підтримкою Олексія. Він вів колонку розслідувань та викриттів. Здебільшого, це було схоже просто на сільські плітки. Та певні навички у нього все ж були.

Олексій високий, завжди одягнений ніби мільйонер на з’їзді мільнонерів, сидів за своїм столом і переглядав свіжі новини за чашкою кави.

— Привіт. У тебе є хвилинка? — запитала сідаючи поруч.

Хлопець підняв голову і зміряв її довгим, оцінюючим поглядом.

— Для тебе завжди, Міє. Які питання в красуні з відділу краси? Хочеш навчитися розслідувати? Чи почути коментар стосовно нової зачіски? — його усмішка була іронічною, але в очах проблискував інтерес.

Мія поправила волосся. Так, сьогодні вона справді прийшла з гарно вкладеним розпушеним волоссям, а не у звичному хвостику ще й з обручем.

— Можливо… — раптом відчула сумнів, але одразу відкинула його. — У мене проблема. Сусідка зникла. І це не схоже на звичайний випадок: є безліч деталей, які, я впевнена, щось означають. Я пробувала піти в поліцію, але там мене не сприймають серйозно. Тож подумала, можливо, ти мені допоможеш?

Олексій нахилився вперед, обперши підборіддя на руки.

— Окей, давай розберемося. Ти хочеш провести власне розслідування? — його голос звучав серйозніше, ніж вона очікувала.

Мія кивнула. Вона розраховувала, що він погодиться вести це розслідування з нею та все ж...

— Добре, перш за все, ти повинна навчитися спостерігати. Це базова річ. Уважно фіксуй найменші деталі, які здаються незначними. Люди часто не помічають те, що знаходиться прямо перед їхніми очима... наприклад, хто приходить у дім твоєї зниклої сусідки? Чи є незнайомі люди, які відвідують місце, куди зазвичай ніхто не ходить? Іноді зниклі люди залишають сліди, про які навіть не здогадуються. Скажімо, знайди особисті речі, подивися, чи нема там нічого дивного, чи, можливо, зникають якісь деталі, — Олексій задумливо почухав підборіддя. — А ще… документуй усе. Зберігай кожен запис, зроби з цього справжнє досьє. Не спіши іти в поліцію, лише коли маєш повну базу з доказами. Нікому не вір. Всі під підозрою. Не видавай своїх істинних намірів

— Зрозуміло. — кивнула вона, намагаючись приховати розчарування. Що знала, то ся довідала.

— Хто знає, можливо, після цієї статті в тебе з’явиться кличка «Слідча із сусіднього кварталу».

Ага... Якщо її не прикінчать першою.

Знову криво припаркувавшись, Соломія копнуля бордюр і витягла з автомобіля два повні пакети. Окрім Катерини Іванівни, їй необхідно було реанімувати відносини з Остапом. Тому сьогодні планувалася романтична вечеря. Та повернувшись дівчина застила, випустивши з рук пакети.

На парковачному місці старої сусідки стояв великий камінь, а до нього припертий великий кусок картону із кривавим написом: "Знай своє місце і спи спокійно".

Коли пальці на руках знову віджили, вона хотіла сфотографувати цю картину, але звідкись, як на зло, над’їхав великий тонований джип. Мія, схопивши ті нещасні пакети чкурнула у трояндові кущі.

Джип постояв кілька секунд біля того місця, а тоді розвернувшись поїхав шукати інше паркомісце.

- Ти в дитинстві у схованки не дограла?

Голос Остапа за плечима мало не довів її до інфаркту.

- Яяяя... Я просто ішла... Втомилася. Вирішила відпочити. – піднялася, пообдиравши руки. – А ти чого тут так швидко?

- Сюрприз. – потряс букетом білих троянд. – Ну, відпочила? Пішли.

- Чекай! Ти іди. – дала йому в пуки пакети. – А мені тут треба посидіти... Цей ... Як його... У магазин побігти.

- Серйозно? Хочеш мене здихатися? Я ж спеціально, заради тебе... Та йди ти знаєш куди, зі своєю бабулькою! – хлопець кинув букет у мусорник і залишивши пакети пішов знову до свого авто.

- Остап, ну будь ласка! – побігла за ним. – Я тебе прошу, давай поговоримо в квартирі. Спокійно.

Знову забравши ті пакети, які були уже нікому не потрібні наречені попрямували до під’їзду. Але тут їх здибала Юля. Остап, зіславшись на важливий дзвінок зайшов всередину.

- Це твій чоловік? – Юля провела його зацікавленим поглядом.

- Майже. Наречений. – нервово посміхнулася оглядаючись чи немає поруч Матвія.

- То чого ж ти до нас сама весь час ходиш? Бери і його... – було у її тоні щось таке... Уїдливо лицемірне.

Але Мія все одно посміхнулася і пообіцяла, що обов’язково зайдуть.

- Хай подивиться, як ти до чужих чоловіків липнеш. – обличчя Юлі перекосила посмішка ненависті.

- Що... Юля... Ти просто не так зрозуміла... Я не...

Тут у їх скромну компанію стрімко влилася висока пишнотіла брюнетка, одягнена в колір барбі.

- То це ти тут розкрадачка чужих чоловіків. – загигикала та. – Дівчата, ну ви чого. Цапатися, через мужика. Юль, ну тобі скрізь ввижаються коханки Матвія.

- Зате ти Тонька у нас перша красотка. Тобі не треба нікого ревнувати.

Юлі було неприємно, що її найкраща подруга заступилася за цю сіру мишу, а не за неї.

- Ну правда, дівчата... А давайте на вихідні до мене на дачу. Там і помиритеся. – не вгамовувалася Антоніна.

Перекинувшись ще кількома слова дівчата розійшлися. Мія зайшла у під’їзд та раптом згадала, що десь посіяла сумочку. Скоріше за все а тих трояндових кущах. Відкрила двері і... Одразу присіла підглядаючи у шпаринку.

Антоніна поправивши бюстгальтер обережно роззирнулася по боках. Зрозумівши, що нікого немає, відсунула камінь, забрала криваву табличку і припаркувала авто на місці Катерини Іванівни.

В гарячій уяві Соломії одразу виникла картина, як удвічі більша Тоня душить стареньку і загорнувши у поліетилен викидає у річку.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍