Євгенія Чернюх - Гонитва за тінню, Євгенія Чернюх

Не знаєш глибини, не лізь у мутну воду. І Соломія нізащо б не ризикнула поставити під удар відносини з нареченим, якби раптово не зникла її сусідка і приятелька, прима українського театру Катерина Левицька. Літня жінка, яку ненавидів весь будинок, якщо не сказати квартал за нестерпний характер. Допомогти у пошуках погоджується лише мовчазний, холодний хірург. Тільки замість відповідей вони знаходять ще більше запитань. Особите і професійне переплутується між собою настільки міцно, що вони уже не знають хто кому хто. Всі під підозрою. Все руйнується. Здається розгадка уже близько, але... знову не те. І вийти чистими ж цієї води уже нікому не вдастся.

Розділ 1

Ранок у столиці починався з м'якого сонячного світла, що пробивалося крізь вугільно-сірі хмари. Затишний спальний район, де жила Соломія, відрізнявся спокійною атмосферою. Невеликі дворики з квітучими клумбами, розставленими садовими меблями, а також радісні крики дітей, які гралися на майданчику, створювали враження ідилії. Але сьогодні щось було не так. Зникнення геленвагена сусідки Катерини Іванівни привносило тривогу у звичний пейзаж.

Соломія, тендітна білявка з волоссям до плечей, стояла біля порожнього місця на парковці. Вона знову і знову дивилася на сірий асфальт, намагаючись переконати себе, що з сусідкою все гаразд. «Можливо, вона просто поїхала вночі... А може, в неї знову проблеми з серцем?»

Витягнувши телефон, Мія намагалась зателефонувати. Абонент поза зоною досяжності. І так тричі. Серце затремтіло, а в голові почали виникати моторошні сценарії: «А що, як її викрали? Або ж вона потрапила в якусь халепу?»

Десятихвилинне грюкання у двері сусідки завершилося повним фіаско. Ніхто не відчиняв. Там взагалі стояла гробова тишина.

Тоді дівчина набрала номер нареченого. Він людина серйозна, нотаріус, повинен допомогти.

— Остапе, — почала вона, ледве зберігаючи спокій. — Ти не уявляєш, що сталося! Катерина Іванівна зникла!

— Катерина Іванівна? Знову щось вигадуєш? Вона, певно, просто поїхала на дачу або в магазин, — сміявся Остап. — Ти ж знаєш, як стара прима любить фліртувати з молодиками. Може, знайшла собі нового кавалера.

Мія відчула, як щелепи мимоволі затиснулися, і з соромом усвідомила, що Остап не сприймає її серйозно. «Може, справді я просто надумала?» — засумнівалася вона.

— Та ти не розумієш! Вона завжди зранку займається спортом. І відповідає на дзвінки!

— Ну добре... якщо так, то зателефонуй комусь із її родичів, — кинув він, не приділяючи цьому питання більше уваги. — А мені пора на роботу.

Вона просто кинула слухавку, відчуваючи себе безпорадною. Внутрішній голос підказував їй, що мусить діяти.

Катерина була їй досить близькою, незважаючи на поважний вік і нестерпний характер. А ще дівчині жахливо подобалося розплутувати всякі таємниці. Тоді, коли однокласниці захоплювалися любовними романами, Мія обожнювала важкі детективи. Вона навіть закінчила факультет журналістики у престижному університеті. Та нічого серйознішого, ніж колонка краси у популярному журналі, їй не давали. А так хотілося розкрити злочин століття...

Може Остап правий... І в неї надто яскрава уява.

Піднявшись сходами, Соломія вирішила, що не заспокоїться, поки не дізнається, що сталося. Вона була мініатюрною, і невпевненість у собі завжди переслідувала її.

Коли вона підійшла до дверей ще однієї квартири, тривога знову захопила її. Дівчина зупинилася на мить, зосереджуючи всі свої думки. "Спокійно, Міє, просто спитай," — повторювала вона собі.

Стукнула в двері, відчуваючи, як серце калатає, а в животі завмирає від напруги. Через кілька секунд двері відчинилися, і перед нею з’явився високий, темноволосий чоловік, якого вона бачила лише кілька разів.

— Що Вам потрібно? — запитав він після не короткої паузи. Його очі уважно розглядали юну гостю.

— Пробачте, що турбую. Я Ваша сусідка з верхнього поверху, Соломія, — почала вона, намагаючись звучати впевнено. — Я не можу знайти Катерину Іванівну. Її автомобіль зник. А Ви, здається, родичі...

— Ні, — відповів він, його голос був холодним і коротким. Мія відчула, як її нервозність підвищилася.

Вона помітила, що його права рука була в кишені широких спортивних штанів. І там явно щось знаходилося. Пістолет? Її уява знову почала малювати моторошні картини, і в серці з'явилася тривога.

- Ви… впевнені, що нічого не бачили? — пробелькотіла вона, намагаючись не показати своє збентеження.

Чоловік трохи нахилився до неї, і вона відчула його холодний погляд, що проник їй просто в душу.

— Ви часто уявляєте собі те, чого немає? — його голос звучав з якимось прихованим сарказмом, від чого Мії стало ще більш незручно.

Вона вже хотіла відступити, коли поруч із ним з’явилася приваблива жінка з чорним волоссям і строгим поглядом.

- Матвію?

— Це Юля, моя... дружина, — коротко пояснив.

Соломія кивнула їй, але Юля не виглядала привітною. Вона дивилася на Мію, ніби очікуючи пояснень.

— Вибачте, я просто намагалася дізнатися, чи хтось із вас бачив Катерину Іванівну, — сказала Соломія, відчуваючи себе абсолютно безпорадною перед цією дивною парою.

— У нас є ключі від її квартири, — неохоче зізналася Юля, що з’явилася з-за спини Матвія після короткої паузи.

— Можливо, ви могли б перевірити? Просто на випадок, якщо з нею щось сталося…

Подружжя переглянулося і все таки спустилося поверхом нижче. Юля відчинила двері, але у саму квартиру її впустили.

Дівчина залишилася сама в коридорі, напруга наростала, ніби в повітрі відчувалася загроза. Час, здається, зупинився. Тишу порушували лише звуки кроків у квартирі.

Раптом вона почула голос Юлі, а потім пронизливий крик, що пронісся через стіни. Жінка буквально вилетіла з квартири, її обличчя було блідим, а очі широко розплющені від жаху.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍