Євгенія Чернюх - Гонитва за тінню, Євгенія Чернюх

Розділ 4

Романтичний вечір Соломії та Остапа, на який було поставлено стільки надій, виявився абсолютно зіпсований. Наречені ніяк не могли знайти точки дотику і вся розмова все одно зводилася до зникнення Катерини Іванівни. Це ім’я діяло на Остапа, як червона ганчірка на бика. Зрештою, грюкнувши дверима він пішов геть.

Мія ж серйозно задумалася над своїм вибором. До весілля залишався місяць. Вони з Остапом уже давно разом. Він завжди розумів її прагнення, підтримував у мріях, розділяв цінності. Навіть погодився почекати з інтимними відносинами до весілля. Напевно це і підкупило дівчину найбільше. Остап поважав її принципи і не насміхався з них. Та останні дні, він наче з ланцюга зірвався. Невже так на нього вплинули фінансові труднощі? Не витримавши власних думок, Соломія взяла рушник і попрямувала у басейн, який розташовувався на даху багатоповерхівки.

Там, у приглушеному світлі вечора, вона побачила Антоніну. Жінка жорстко сварилася з прибиральницею, її голос розривав тишу й звучав загрозливо:

— Як ти посміла? Я тобі говорила будь уважна!

- Вибачте будь ласка, я не хотіла намочити ваші речі... – пролепетіла невисока прибиральниця.

- Намочити?! Ти пролила хлорку на мій улюблений чорний комплект білизни! Ти його зараз язиком злизувати будеш!

І схопивши жіночку за халат штовхнула у басейн.

Мія вже готова була вмішатися, але прибиральниця прудко вискочила з води і помчала до виходу.

Дівчину охопив панічний страх. У голові всі пазли склалися підтверджуючи, що тільки Антоніна здатна на вбивство. Типовий психопат. Подвійне життя, неконтрольована агресія, різки зміни настрою.

 Присівши біля дверей Мія поспішно витягнула телефон і, тремтячи, набрала номер Матвія. Вона нервово пояснювала ситуацію, однак у слухавці почула не його голос, а голос Юлі.

— Знаєш, Міє, так більше не може тривати, — холодно, майже байдуже відповіла вона. — Пропоную вам з Остапом зустрітися з нами в ресторані й обговорити це.

Саме в цей момент, двері відчинилися і вона зустрілася поглядом з Антоніною. Перед очима пронеслося все життя. Очі пишнотілої жінки були червоні чи то від сліз чи то від якогось препарату, а руки стискалися в кулаки. Авжеж вона все чула. А свідки, як відомо, довго не живуть. «Тут тобі і смерть», - пригадала Мія фразу з казки, яку в дитинстві читала бабуся. Краще б їй пригадалися прийоми самооборони. Яка недолуга смерть... Від зіпсованих трусів сусідки. Вона зразу уявила собі заголовки газет.

Та Антоніна просто зміряла її кровожерливим поглядом і поклавши труси у пакет пішла геть.

Літній вечір тендітними сутінками обіймав землю. Мія сиділа біля панорамного вікна у затишному ресторані, спостерігаючи, як молодий місяць ніжно вітається з грайливими хвилями величного Дніпра. Зорі помалу виходили на небо, милуючись своїм блиском у дзеркальних водах. Було у цій картині щось таке заспокійливе, романтичне... Те, чого їй так не вистачало останніми днями.

Час від часу дівчина ловила на собі погляд Матвія. Він сьогодні був особливо привабливим. Чорні стильні штани зі шкіряним паском і в тон їм сорочка, яка обтягала підкачане тіло, підкреслюючи широкі плечі. Його волосся кольору воронячого крила було акуратно укладене на бік, нагадуючи італійського мафіозі початку двадцятого століття. Від нього віяло таємничістю, силою і якимось холодом. Ніби всередині, під теплим м’яким мохом билося крижане серце.

Збоку активно наминав м’ясо по французьки її Остап підтакуючи всім розповідям Юлії. Власне, якби не цих двоє, що якось дуже швидко знайшли спільну мову, вечір був би геть затхлий. Саму Мію дратували ці пусті балачки. Вона все аналізувала вчорашній інцидент з Антоніною і лише укріпилася у її причетності до вбивства старої Катерини. Необхідно було зняти відпечатки пальців з розбитих окулярів, простежити за самою Антоніною. Та без допомоги Матвія її ніде навіть слухати не стануть. А піднімати цю тему при Остапові було надто ризиковано.

Обережно опустивши свій клатч на підлогу, вона почала підсувати його під крісло. Глибокий виріз на легкій шифоновій сукні розсунувся повністю оголивши ліву ногу. Це авжеж не сховалося від ціпкого ока хірурга, який злегка відхилившись з цікавістю спостерігав. Він поки не розумів, що вона робить, але це не заважало йому насолоджуватися процесом.

- Остап. – дівчина повернулася до нареченого. – Я свій клатч у автомобілі залишила. Можеш принести?

- Прямо зараз? – махнув виделкою багатозначно на неї подивившись. – Навіщо тобі прямо зараз сумочка?! – зашипів, як сич.

- Ну там засоби гігієни... – вона скорчила благальну гримасу.

Чоловік важко зітхнув і з пристиком поставивши прибори почав підніматися.

- Як тебе любить твій наречений.

Раптовий голос, який прорізався у Матвія змусив його сісти назад.

- Не хоче ні на мить з тобою розлучатися. – продовжив з легкою посмішкою, яка більше походила на насмішку. – Хоча... Все правильно. З коханими не розлучайтеся... – протягнув.

В ту мить Остап побачив в очах Матвія щось таке, що змусило його присунутися до Мії і обійняти її.

- Так. – ревниво кивнув. – Ми з Соломією ніколи не розлучалися. І не збираємося.

- Фантастика. – промовив чоловік із таким спокоєм, що здається, навіть якби раптом з неба почало падати каміння, це б не порушило розміреності його дихання.

Мія внутрішньо застогнала відвівши погляд. І тут біля барної стійки побачила сусіда, якого особливо ненавиділа Катерина. За виняткову любов до молодих дівчат. І він її, власне, також. Його не було дома відколи пропала стара. І це наводило на певні підозри.

Прикривши обличчя книгою меню, дівчина почала привертати увагу Матвія, змушуючи озирнутися. Той вхопив посил оглядаючись через плече.

- Ти думаєш, це він? – припідняв праву брову.

- Що він? – голосно перепитала Юля і в той бік тепер подивилися усі.

Бідний сусід, який обробляв чергову білявку, зконфужено вирячився на цю гоп компанію, не розуміючи, що вони від нього хочуть.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍