Євгенія Чернюх - Гонитва за тінню, Євгенія Чернюх

Пересиливши себе таки спустилася поверхом нижче і постукала в уже знайомі двері.

— Знову ти? — Матвій навіть не намагався приховати невдоволення.

Збиваючись, дівчина одразу випалила свої припущення щодо зникнення сусідки. Під його пильним поглядом, вона губилася, плутала слова і перескакувала з думки на думку.

Скептично посміхнувшись, він впустив її у квартиру. Але від цього стало лише гірше. Чоловік всівся поруч з нею надто близько. Його парфум діяв на неї так само гіпнотично і гнітюче, як сам господар. Але вона вперто продовжила пояснювати свої думки.

— Ти до якої завтра працюєш? – піднявся і взяв грушу зі стола.

— У мене плаваючий графік... А що?

— О шостій будь готова, я тебе заберу.

— Чому завтра? А сьогодні не можна? – дівчина і собі піднялася бажаючи чим скоріше покинути цю квартиру.

— Перша година ночі. У мене дружина скоро з чергування повернеться.

— Пізно... я розумію, вибачте. Але може ми швидко. На пів годинки. Туди і назад.

— Пів годинки? – він знову підійшов надто близько. – Я не хочу спішити, ковтаючи задоволення залпом.

— Теж мені задоволення... – нервово хмикнула відступаючи назад. – В поліцію з’їздити.

— Поліцію? У тебе фетиш такий?

З її обличчя спала маска привітності.

- Фетиш? Ви про що? – нахмурилася нервово поправляючи виріз у футболці.

- А ти про що, взагалі?! – його брови теж зійшлися до купи.

Схопивши зі стола поламані окуляри вона ткнула йому їх під ніс. Та Матвій спокійно змусив її їх одягнути.

- Я в них нічого не бачу.

- Правильно. Тому що це окуляри для читання. Авто Катерина водить в інших.

Соломія розгублено їх зняла. Сором приплив до щік забарвлюючи їх у пурпуровий відтінок.

- Гаразд. Нехай. – ще один аргумент і вона з легким серцем звідси піде. – Але вони ж чому ж валяються розбиті. А це доказ.

- Це не доказ. – він нахилився ближче і перейшов на низький шепіт. – Це причина познайомитися ближче. Не треба лицемірити. Просто зізнайся, що хочеш мене... – його рот скривився у нещирій посмішці.

Дівчина замахнулася і вліпила йому дзвінкого ляпаса.

- Хамло неотесане. А ще лікар...

Вона хотіла піти, але він перегородив їй шлях. По спині дівчини побіг холодок, а серце застукало ще швидше. Хоча, здавалося б куди там...

Чоловік простягнув руку і обережно зняв з її голови обруч даючи змову волоссю вільно падати.

- Так значно краще. – прошепотів опалюючи подихом шкіру на плечі. – Надобраніч.