Юлія Рудишина - Чарівниця південного моря, Юлія Рудишина

Вона була немов коштовність, яку море дістало зі своїх глибин та подарувало йому. Чарівниця, що звела його з розуму. Грайлива хвиля та пустотливій вітерець.

Чи то був перший курортний роман у Рената? Ні. Він вже стрічався з прекрасними жінками в різних містах під час відпочинку, він вже закохувався на ніч або на тиждень, щоб потім забути поцілунки та обіцянки.

Чи жалкував він колись? Лише одного разу, коли був зовсім юний, він їздив з бабусею у Крим, і там зустрів чорняве та спрагнене жаги до кохання дівчисько – як і він сам, Каріме шукала пригод та нових вражень. І сама покинула його, коли відпустка скінчилась.

І зараз, тримаючи в обіймах свою іспанку, вдихаючи аромат апельсинових квіток та моря, насолоджуючись шовком засмаглої шкіри та цілунками, він згадав ту далеку дівчину, якій ще довго писав листи – та ніколи не отримував відповіді.

Невже це шанс на щось надзвичайне та шалене? На почуття, якого він шукав всі ці роки у свої жінках – та не знаходив?

- Ми зустрінемось ввечері? – питав він Кармен, а вона загадково та печально посміхалась і мовчала, і в очах її нічне море билось та бурхливо здіймало хвилі. – Звідки ти? Ти місцева? Як мені знайти тебе? Як не загубити? Звідки ти?..

Вона мовчала, і Ренат вирішив, що його русалонька знає іспанську ще гірше, ніж він. Намагався перейти на англійську – але вона все одно нічого не відповідала.

І він знову цілував її спраглі губи, знову торкався високих грудей та пишних стегон, цілував її плечі та ключиці. Вона була ідеальною, красивіше Ренат не зустрічав, і прощатись з нею було важко. Не дивлячись на безсонну ніч, він був повний енергії та жаги до життя, він жадав насолодитись цією жінкою, яка сказала, що її звуть Кармен.

І було то пророцтво чи випадковість – але це ім’я не принесло радості. Бо наступного дня Кармен щезла. Як хвилі, що відкочуються у море, лише на мить подарувавши ласку берегу, як вітер, що торкається апельсинових дерев, полишаючи їх на спекотному сонці…

Ренат чекав її весь вечір і майже всю ніч на тій самій площі, де зустрів і де вони домовились стрітися – чи ні, він домовився, бо вона промовчала, знову загадково промовчала на його питання. Потім Ренат шукав її по всьому місту, ходив по пляжам та ресторанам, вдивляючись в смагляві обличчя місцевих жінок. Але всі вони злились в одну темну пляму – ніде не знаходив він свою русалку.

Ніде не було його Кармен. Згадуючи шалену пристрасну ніч на березі моря, він злився та ярився, немов шторм піднявся в його серці. Він знову був тим хлопцем, котрий вперше закохався та шукає по Євпаторії та її камінному лабіринту старовинних вуличок дівчину з чорними кучерями та пекучими темними очима. Реальність та спогади змішувались, закручувались в дивний вихор самотності та відчаю. І здавалось – замість серця тепер велика безодня, і немає їй краю. І з темряви на нього дивились дві жінки – одна юна та ніжна, інша – гаряча та спекотна, що може згубити в своєму полум’ї.