Юлія Рудишина - Чарівниця південного моря, Юлія Рудишина

Відпустка на півдні Іспанії обіцяла Ренату відпочинок та яскравий колорит неймовірної чаруючої країни. Але крім цього, море дарує йому зустріч з розкішною жінкою та ніч, сповнену полум’я та пристрасті. Вранці незнайомка щезла, залишила тільки спогади про шалену ніч. Чи знайде Ренат своє несподіване та гірке кохання?

1

Він зустрів її на площі південного міста одного шаленого та спекотного дня, коли іспанське сонце дарувало землі свої бурштинові промені, а всі магазині та ресторанчики закрились на сієсту. Час, коли країна завмирає, коли все спиняється та стихає. Становиться схожим на відбиток у старовинному дзеркалі. Час, коли не знайдеш і пляшки води, якщо тебе буде мучити спрага.

Рената Сокола спрага мучила завжди. За свободою та вільним життям, за пригодами та вільним часом, коли можна забути про безкінечні справи та бродити вузькими вуличками спекотного курорту на узбережжі Коста-дель-Соль.  Вибілені сонцем будиночки, гори в спекотній димці, запашна суміш ароматів хвої та апельсинів – це і є берег сонця, який оспівував колись найкращий син Андалусії Федерико Лорка.

Ренат закохався в це місце, коли одного разу приїздив у Малагу у відрядження – але тоді так і не зміг насолодитись природою та морем знаменитого сонячного берегу. І коли вперше за чотири останні роки у нього з’явилась можливість піти в нормальну відпустку – він вибрав саме Іспанію. Перший тиждень провів у Барселоні, насолоджуюсь колоритом каталонського міста, смачною їжею та винами і прогулянками по туристичним місцям. Херес та сангрія, гаспачо, ескуделья, хамон та  паелья – іспанська та каталонська кухня були просто неймовірні. Ренату хотілось на кориду – але в Каталонії вона вже давно заборонена, а спланувати поїздку на північ заради боя биків він просто не встигав. Тоді прийшлось би прощатися з Сонячним берегом. Арена і тореро стали б чудовим прикрашенням відпустки, але два тижня – то замало, щоб встигнути все. Колись іншим разом. Все життя попереду. Він спроможний дозволити собі інколи, хоча б пару разів у рік, забувати про всі справи та роботу заради нових вражень та емоцій. А це Соколу було дуже необхідно останнім часом, коли життя стало більш сірим та тусклим, заповненим безкінечною роботою, молодість пройшла, свіжість почуттів та вражень залишилась позаду, і тепер – щоб відчувати життя та насолоджуватись ним – хотілось нових країн та людей.

Тому цього року була перша його самотня відпустка – присвячена пошуку себе та жаги до життя. Тої жаги, котру він, як думав, втратив з роками. Після тридцяти п’яти все стало інакше. Відчувався часоплин, здавалось – кращі сторінки його життя вже перевернуті та розписані. Хотілось заново вчитись радіти.

І після Барселони Ренат поїхав саме сюди – в місто між Коста-Тропікаль та Кампо-де-Гибралтар, яке колись було риболовним поселенням, а нараз стало туристичним курортом, який славетен на весь світ.

Спочатку відпустка Сокола не повинна була проходити на самоті. Але за тиждень до поїдки Ренат посварився з нареченою. Ельвіра завжди була пихатою та егоїстичною – але довгий час він не помічав її недоліків, дивлячись тільки на красу, захоплений своєю пристрастю і свіжими відносинами. Струнка довгонога білявка з синіми як море очима, вона закохала в себе з першого погляду, але це кохання виявилось дуже крихким. Як швидко Ренат захопився – так швидко і відійшов, коли розгледів, якою насправді виявилась його красунечка. І те, що Ельвіра кинула його перед самим весіллям, відмовившись їхати у подорож – на диво, не засмутило.

Навпаки. Він був рад – що не прийдеться вештатися по салонам та модним магазинам і показам, і що замість відпочинку тюленями на пляжі він може гуляти старовинними проспектами, дивовижними парками та затишними вуличками, насолоджуючись своєю свободою.

Так, інколи кажуть, що свобода – то є самотність. Але чи є щось погане у самотності? Для того, хто постійно поруч з людьми і майже ніколи не міг присвятити собі часу – ще розкіш.

І Ренат насолоджувався своїми останніми днями у відпустці.  Берегом Сонця – як звучала назва цих місць у перекладі. Спілкувався з місцевими ламаною іспанською – а вони все одно раділи, що він намагається торкнутися їх культури та вчить мову, були ввічливі та привітливі. Взагалі люди тут дуже відрізнялись від тих, до яких Рент звик. Не було вимушених кривих посмішок чи похмурості – можливо, південне сонце та тепло, краса навкруги заряджали людей бадьорістю та позитивом.

Так, це була перлина Іспанії – з білими будівлями, що велично світились від яскравим сонцем, оточені червоними та рожевими квітами, – і вона дарувала спокій та наповнювала енергією. Ренату було шкода, що немає часу відвідати інші старовинні міста Андалусії – Севілью та Гранаду, Кордову та Ронду. Але він знав, що колись повернеться сюди. І все ще в нього попереду.

Розкішні вілли на березі, яхти на причалах в гавані Пуєрто Ванос, гори, що короною оточували місто… Насолоджуватись можна було безкінечно. Ідеально місце для гольфу, дайвінгу та віндсерфінгу – і Ренат встиг побувати на більшості розважальних екскурсій.

А потім на розпеченій спекою площі, в час, коли все завмерло, він зустрів її. Морену – як кажуть місцеві. Смуглянку з шаленими очима.

Так, він зустрів її на площі, золотавій від бурштину південного сонця. І вона сама була сонцем та небом, ця жінка з чорними агатовими очима. Ренат ніколи не захоплювався з першого погляду, а такі почуття останній раз звели його з розуму у далекій юності, коли він перший раз закохався. Та дівчина була зовсім інша. Вона була спокійною річкою, а ця іспанка – бурхливим морем. Вона була штормом. Грозою. Канте хондо, яке співають циганки на вузьких вуличках міста. Вона була полум’ям, яке не гріє – тільки руйнує та залишає по собі попіл та чорне згарище.

Вона була життям і смертю. Пристрастю та шаленим вітром півдня, що сталевими лезами ранить серце. Вона була океаном. І сонцем. І небом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍