Рита Адлер - Між полум’ям і тінню, Рита Адлер

Йосемару зробив крок ближче. Його очі блищали.
— Ти справді... — прошепотів. — Вільна?

Я не встигла відповісти.

Він опустився навколішки поруч із ванною, витягнув зі свого одягу нове кільце — золоте, масивне, тепле на вигляд. Його рука доторкнулась до моєї. Але він не надягнув його.

— Дозволиш?

Я дивилась йому в очі.
У мені була втома. Розпач. І… відчуття порожнечі. Але водночас — тиха цікавість. Чи можу я дозволити собі ще одну історію? Ще одну обіцянку?

— Це нічого не значить, якщо я не скажу «так», — відповіла я хрипло, але чітко.

Він кивнув. Повільно, з повагою.
— Тоді скажи.

Я не відповіла. Але не відвела руки.

Йосемару нахилився ближче. Обережно торкнувся мого плеча, його губи були теплі. Рухи — м’які, ніби питав дозволу кожним дотиком. І коли він одягнув перстень на мій палець — я вже не відчувала страху. Лише пульс. Живий.

Він притулився до мого чола.
— Я не вимагаю. Але я чекаю.

Я заплющила очі. І дозволила собі — вперше за довгий час — не бути відьмою, не бути жрицею, не бути сильнішою за біль. Просто бути тілом, що дихає. І серцем, що ще не вмерло.