Андрій Васильович Лісовий - Ендрю, Андрій Васильович Лісовий

Двері скрипнули і відчинилися. До кімнати увійшли двоє росіян, один з них – високий, грубий чоловік з холодними очима, з погонами майора. Він підійшов ближче і нахилився, пильно дивлячись їй в очі.

– Ну що, дівчинко, – сказав він російською мовою, з єхидною усмішкою, – розкажеш нам усе добровільно, чи будемо застосовувати інші методи?

Ольга мовчала, стискаючи зуби. Вона знала, що будь-яке слово може бути використане проти її побратимів.

– Мовчиш? – командир кивнув своєму підлеглому. – Гаразд, почнемо з легкого.

Солдат ззаду схопив її за волосся і різко смикнув, змушуючи задерти голову. Потім він вдарив її по обличчю так сильно, що вона відчула, як її губа розбилася, і кров потекла по підборіддю.

– Що ви робили в «сірій зоні»? – знову запитав майор. – Скільки у вас людей? Які у вас плани?

Ольга продовжувала мовчати, дивлячись прямо перед собою.

– Відповідай! – крикнув командир і вдарив її кулаком у живіт. Вона скрутилася від болю, але не видала жодного звуку.

– Ти думаєш, що твоя впертість тобі допоможе? – зловісно сказав він. – Ми знаємо, як змусити тебе говорити.

Він дістав ніж і провів його лезом по її щоці, залишаючи тонку криваву смугу. Ольга відчула холодний метал на своїй шкірі, але продовжувала мовчати.

– Можливо, ти думаєш, що хтось прийде на допомогу? – глузливо запитав він. – Ніхто не прийде. Ти тут одна. І ти будеш говорити, коли я закінчу.

Командир кинув ніж на стіл і нахилився до неї, його обличчя було всього в кількох сантиметрах від її.

– Я знаю, що ти була з тим полковником, – сказав він. – Розкажи мені про нього. Хто він такий? Які у вас були плани?

Ольга закрила очі, намагаючись зосередитися на чомусь іншому, лише б не відповідати. Вона згадала обличчя Ендрю, його обійми, його слова підтримки. Це давало їй силу витримати біль і приниження.

– Відведіть її назад до камери, – нарешті сказав командир, розуміючи, що цього разу нічого не дізнається. – Але не давайте їй спокою: якщо в когось є бажання, то можете скористатись – гарна жінка… була… Завтра продовжимо.

Солдати потягли Ольгу до камери. Вона ледве трималася на ногах, але знала, що не може зламатися. Вона повинна витримати, заради себе, заради Ендрю, заради всіх тих, хто бореться за свободу.