Влада Клімова - Пообіцяй забути, Влада Клімова

Той криво посміхнувся й зрозумів, що сьогодні вполював доволі спекотну дівку. Здоровань вправно повернув авто до найближчого лісочка й видко було, що робить він вояж до цих кущів далеко не вперше.

– Тут згодиться «подихати»? – запалив цигарку на галявині він. Лариса простягла руку й попрохала:

– Дай затягнуся пару разів. Сподіваюся, тебе на пару разів вистачить?

– От же зголодніла лярва? Вистачить! Аби тебе стало, – він віддав їй цигарку, а сам залюбки всунув ручище у той виріз, яким вона вихвалялася й задоволено пом’яв великі, дещо пристаркуваті груди.

Лара застогнала від насолоди та чомусь пригадала недешевий вібратор, що інколи перепадав їй від лесбійок з блатної хати. Чоловік завбачливо загнав авто до кущів, аби не стояло на сонці, й лише тоді грубо кинув дамочку на траву.

– У тебе що немає підстилки? – пригадала зеківка колишні м'які дивани.

– Чому ж? Ось вона, зручна й тепла! А ще презик зі смаком суниці, – нахабно розсміявся таксист.

Лариса очікувала на лагідні прелюдії, але перевізник либонь поспішав на трасу й тому не мав часу на них. Ходою неперевершено гусара він повернувся до випадкової партнерки передком та розстібнув штани.

– Спочатку відсоси! Не бійся, я віддячу. Давай, шльондро, на коліна, – він дістав з ширінки свій робочий інструмент і без згоди засадив Ларі до самісінького горла.

Наразі Тарнавська пригадала, як намагалася колись підіймати старече хазяйство свого боса - Маркіяна та ще багато «трудових» моментів з життя на зоні. І тому оцей стрімкий невіглас здавався їй навіть приємним. Та й чоловікові її досконалий мінет сподобався так, що він задоволено кінчив їй до рота й на обличчя...

– Що ж ти робиш, дорогенький? Як я в місто поїду? – лагідно обурювалася Тарнавська розуміючи, що по життю їй зустрічалося мало джентльменів, а цим жеребцем задовольнитися страшенно хочеться.

– Дивись яка вишукана шмара! Вмиєшся з калюжі, нещодавно тут пройшло багато дощів... Та жартую! Зараз дам тобі води, – пішов до свого залізного коня перевізник, обережно протер власне хазяйство рушником і застібнув штани. А тоді приніс Ларисі пляшку з мінералкою. Вона вмилася й попила та змучено глянула йому на зіпер:

– Ти ж казав, що зможеш кілька разів. А мене хоч разочок відтрахай! – вивільнила Лара груди з цупкого ліфчика. Далі зухвало задрала спідницю й стягнула з апетитних стегон труси. Вона широко розставила ноги й почала демонстративно пестити свій клітор, періодично глибоко засовуючи пальці до вагіни й стогнала, наче лошиця...

– Ого! Який екземпляр сьогодні впав мені до рук! Бачу, ти за колючкою була суперзіркою? – підсвідомо висунув язика з рота мужик і його очі палали отетерілим збудженням.

– Так, були в мене вдячні подружки... Але вони й поруч не лежали з твоїм одороблом, – знайшла гідного співрозмовника собі Лара.

– Хм, дякую! Ще ніхто не скаржився. Ну, давай відновлю справедливість на землі, – з розгону впав на неї центнер м’яса й засадив так глибоко, що Лара скрикнула та вчепилася в його стегна, мов бажала залишити те добро в собі навіки.

Дядько був справжнім сексуальним маніяком. Він мовчки гарчав і без будь-яких допоміжних ласощів працював над власним задоволенням. Здавалося, що жінка знизу його взагалі не цікавила. Брутальний здоровань відходив партнеру так, що десь з середини акту Лара побоювалася за цілісність органів. Вона вже не сподівалася на оргазм, бо то було звичайне грубе ґвалтування. Коли пітекантроп кінчив, він просто зліз з неї, викинув до кущів повнісінький презерватив та знову пішов доглянути власне хазяйство.

– Вставай, підстилко! Чого розляглася? Мені треба працювати, – скомандував він і вже був готовий вибратися з кушів, бо пташиний спів його точно не цікавив.

– А підмитися й привести себе до ладу? – несміливо запитала Лара.

– Потім почистиш пір’я, як до міста довезу. Не витрачай, курко, мого дорогоцінного часу, – задоволено втягував дим цигарки він.

– Скільки з мене? – покірно запитала пасажирка, коли екзотичний перевізник висаджував її на вокзалі.

– Ну, ти смішна! Ми ж з самого початку домовилися про ціну, – весело розсміявся чоловік.

– Але ж це все, що в мене є. Як я квиток на потяг купуватиму? – відчувала біль між ногами Лара.

– З картки знімеш, шмаро. Чи що там вам видають? А в нас за долари квитків не купиш. Ну, швидко! – простягнув він до неї ручище. Тарнавська мовчки дістала зелененькі й віддала з думкою: «Щоб ти ними вдавився, нахабо!»

– Ось тепер розрахувалася. Ну, щасти тобі, смачнюча бабо! – засунув до кишені легко зароблені купюри водій, увімкнув гучну музику й зник з очей.

– От же дике бидло! Ледве не розірвав мене на шматки, – ображено буркотіла вслід автомобілю Лара та пішла замовити квиток до Білої Церкви.

Вона поїла рідкого борщику у привокзальному кафе та навіть, у кімнаті гігієни для пасажирів, прийняла душ. Далі перевдяглася в одяг, що дбайливо берегла для виходу на волю і всілася чекати на потяг серед звичайних простих людей.

Тепер Лариса Тарнавська, що кілька років тому вважала себе успішною бізнесвумен згадувала приємне й страшне одночасно. Як ганяла до Польщі у справах відомої іноземної компанії та навчала працювати нових людей. Та й сама колись навчилася багато чому доброму й цікавому в одного блискучого львів'янина, що проміняв її на довгоногу білявку з Хрещатика...

Ну, чому Він не побажав смакувати її талантами? Хіба та недосконала малолітка краща? А їй спочатку дістався старий смердючий дід, що звів старання Лари нанівець та ще потягнув за собою до тюрми...

Ні! Всього цього не можна так подарувати. Коли оголосили посадку на приміський потяг, жінка гордо здійняла голову й зловтішно посміхаючись поклялася, що помститься солодкій парочці Шереметів за її знищений світ.

Розділ 41. Радий чути

Не знайдеться на світі такої біди, через яку широкий Дніпро перестане нести свої могутні води, а зорі не відбиватимуться в його нічній гладі чи сонячне світло забуде променіти в золоті куполів величного Києва.

Захар Абрамович йшов вечірнім містом і думав про те, як йому жити далі? Доки в столиці процвітав мережевий бізнес компанії Inwey, під керівництвом добропорядного Богдана Шеремета, сотні людей кожного дня мали свою зароблену копійку, хоч і давалася вона нелегко.

Це тільки на перший погляд здається, що багатоступеневий маркетинг - то забавки хитрунів, довгих на язик. Ну, хіба важко взяти до рук кольоровий флаєр та, з приємною посмішкою, запхати його легковажному перехожому? Той купиться на закордонний товар, ось вам і грошики!

Але не так швидко діло робиться, як слово мовиться. Бо у складній схемі поруч з людським фактором невпинно працювали зв’язки між різними містами й державами, а ще доставлення товарів, кордони й податки, офіси й склади... Тобто запаморочливе переплетіння великих і малих гвинтиків, що крутяться злагоджено та невтомно.

І ось в один звичайний день все це пішло шкереберть та припинило існування... Не через недбалість одного з головних гравців компанії, а через нахабство та жадібність паразита, що присмоктався до роботи мережі.

А в Захара Абрамовича підростає коханий онук і так хочеться порадувати його смаколиками. Тільки ж пенсія мізерна, хоч жебракувати йди! Звісно держава сплачує доньці копійку на дитину, але дідусеві соромно й серце болить. А дружина - Іда Марківна хворіє дуже й ліки нещадно дорогі.

Та колишній завскладу київської філії Inwey – людина в роботі бойова, а тому й у власному житті намагається не падати духом. Інколи рука сама тягнеться натиснути виклик і поспілкуватися з колишнім шефом, але це буде невиховано та й дорого. Тому Абрамович мовчав, аж доки не з'явилися новини, приховувати які від боса дідусь не мав морального права.

– ...Вітаю, Абрамовичу! Радий чути. Як Ваше життя? – піднесено заговорив Шеремет і душа старого заспівала щиру пісню.

– Дякую, босе! Ви ще пам’ятаєте хто я такий? – тремтячим голосом сказав чоловік.

– Аякже, Захаре Абрамовичу! Гарні люди не зникають ні з моєї, ні з телефонної пам’яті, – як завжди дотепно пожартував Богдан і ясно було без слів, що заокеанське життя родини в порядку. – Зачекайте я зараз Вас перенаберу.

Завбачливий і добрий душею Шеремет знав ціну роумінгу й розумів, що київському пенсіонеру їх перемовини не по кишені. Від цієї простої фрази Абрамовичу знову стало неймовірно сумно та розмова відновилась.