Марія Люта - Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта

Глава 10.1 У якій у мене зріє план

Двері в кімнату вже почали відчинятися, як телефон у моїй руці подав короткий сигнал. Я автоматично подивилася. На екрані висвітилися перші рядки листа від туроператора: "Шановний клієнте, нагадуємо, що завтра на вас чекає рейс у Кіото - Столицю миру та спокою..."

 

У мене всередині все похололо. У вухах знову зазвучав неприємний голос ящера: "Твій тато шле привіт! - З царства мертвих? - З царства миру та спокою". Тоді я не надала його словам особливого значення, подумала, що це він так низько глумиться. Та й не до пошуків прихованого сенсу мені якось було. Зараз же його натяки були жахливо прозорими: давня назва міста Кіото означала дослівно "столиця миру і спокою".

 Двері остаточно відчинилися, впускаючи в кімнату Гліба. Чоловік ніс у руках горнятко кави. Взагалі ще секунду тому я була б дуже рада його бачити. У сенсі чоловіка, а не горнятко з кавою. Хоча каву, мабуть, також. Тепер же потрясіння від підозри щодо батька було настільки сильним, що витіснило всі інші почуття.

 

- Насте! - Гліб побачив, що я отямилась і швидко підійшов до мене. - Як ти?

 

Я збиралася запевнити перевертня, що все нормально, але з губ зірвався лише дивний звук, що тільки віддалено нагадував людську мову - всі ресурси мого мозку були спрямовані на перетравлення однієї думки:

 

"Мій татко, що виростив мене і виховав, якого я щиро любила і все ще іноді гірко оплакувала ночами, і на похороні якого вісім років тому я дала собі слово, що ніколи його не забуду - мені насправді не рідний, а рідний зараз десь у Кіото".

 

Це неправда. Брехня. Вигадка проклятого дракона!

 

Потрібно зателефонувати мамі. Терміново. Адже вона має знати правду!

 

- Я зараз покличу лікаря.

 

Очевидно, мій неадекватний стан Гліб списав на результат перебування за Гранню. Я квапливо притримала його за руку.

 

- Ні, все добре. Правда! - Зараз мені потрібно було лише одне  - чимшвидше поговорити з мамою. І бажано без свідків. Хоч чомусь раптом захотілося поділитися з Глібом моїм приголомшливим припущенням, довіритися йому. Дозволити взяти ситуацію під контроль. До того ж, а раптом мій біологічний батько якось пов'язаний з викраденням звірів перевертнів? Тоді я просто зобов'язана все розповісти Глібу!

 

Я вже майже наважилася... І не змогла. Раптом згадався допит, на якому чоловік грав роль поганого поліцейського. Розумом я розуміла, що він усе робив правильно і діяв під тиском ситуації, ось тільки осад все одно залишився. Це як в анекдоті: "Думав, що кум вкрав срібну ложку. Незабаром ложку знайшов під столом, але осад залишився".

 

А якщо він знову запідозрить мене хтозна у чому? Ми ж знайомі усього... Скільки? Тиждень? А з розмов нормальних у нас був лише допит. Можливо, я даремно йому так довіряю? І хіба можу звалювати свої проблеми?

Та й мені просто необхідно у всьому розібратися першою. Адже це таки стосується мого можливого батька.

 

Від бажання якнайшвидше зв'язатися з мамою у мене аж спітніли долоні.

 

- Гліб, - я постаралася зробити очі, як у з мультика про Шрека, - мені конче необхідна гаряча кава. Будь ласка.

 

Чоловік відставив на стіл свою чашку, з якої вже встиг зробити кілька ковтків, і примружився:

 

- Ти ж не любиш кави. До того ж вона виводить рідину з організму, що у твоєму стані неприпустимо. Та й тобі краще поспати. Я заварю ромашку.

 - Ромашка теж підійде, - мило посміхнулась я.

 

Залишившись самою, я нарешті набрала знайомий номер.

 

- Привіт, мамо!

 

- Привіт, сонечко, як твої справи?

 

- Мамо, а тато мені справді рідний батько? - Випалила я відразу, щоб не тягнути кота за яй... хвіст.

 

Повисла красномовна мовчанка. От чорт, а я ще нишком сподівалася, що мама одразу обуриться, почне питати, звідки я цю дурість взяла...

 

- Насте, про це краще поговорити особисто. Давай ти приїдеш.

 

- Просто скажи: так чи ні!

 

- Ні. Твій біологічний батько – інший чоловік.

 

Хоча я морально приготувалася до чогось подібного, але почути натяк від противного злодія-дракона та однозначну відповідь від рідної матері – різні речі. У мене перед очима затанцювали різнокольорові плями, наче по голові чимось важким тріснули.

 

- Мамо, але хоч ти мені рідна? - істерично хмикнула я.

 

- Так, рідна, - зітхнула мама. - Послухай, доню, він хороша людина, але так склалися обставини. Це справді не телефонна розмова.

 

Це точно.

 

- Пробач нам і не злись дуже. Ми ж думали, що буде краще, якщо ти Валерія рідним вважатимеш... Приїжджай, я все розповім, обіцяю.

 

- Та не злюся я, мам. Просто не щодня таке дізнаєшся. У гості зараз не можу, вибач... Гаразд, до мене прийшли. Я тобі дуже люблю, мамо.  Цілую!

 

Увійшов Гліб і поставив переді мною чашку, накриту кришечкою.

 

- Нехай настоїться кілька хвилин. Слухай, ти втомилася, я розумію. Але твоя інформація може бути дуже важливою.

 

- Ні-ні, я в нормі. Просто голова обертом. Тільки розкажи спочатку у двох словах, що було тут. Як Женя?

 

- Добре. Якщо так можна сказати про перевертня, що втратив звіра.

 

- Мені так шкода. Я не змогла...

 

- Жартуєш? Якби не ти, вона померла б. Ти зробила більше, ніж ми могли сподіватись і мало не загинула сама. Ти герой, Костоправ, - Гліб підморгнув мені, на мить ставши схожим на бешкетного хлопця. Я просто залюбувалася. Захотілося знову запустити руку в його волосся... Але я натомість взяла з його рук чашку з кавою і, поки він не схаменувся, зробила великий ковток.

 

Фе, гидота. Ще й без цукру.

 

Гліб посміхнувся, забрав напій з моїх лапок загребущих, і одним ковтком його допив. Ну і нехай, мені не шкода. У мене он ромашка запарюється. Але для пристойності я все ж таки обурилася:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍