Марія Люта - Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта

 

- Жадібний ти. Я каву ще зі вчорашнього дня, між іншим, хочу.

 

- Минув уже тиждень. Перші три дні ми боролися за твоє життя. У тебе був гіповолемічний шок. Від різкої втрати рідини... Потім тобі раптом різко покращало, причому явно не від нашої допомоги. Що там сталося?

 

- Просто я потрапила до пустелі...

 

- Справді? Це пояснює твій стан. А коли тобі стало краще, то ти, певно, нарешті знайшла воду, чи не так?

Я кивнула.

- Взагалі Грань, як кажуть, дуже суб'єктивна і змінюється в залежності від почуттів Мандрівника. З досвідом ти навчишся керувати тим виміром, але в новачків емоції і потреби створюють навколишню дійсність.

 

- Стоп. Ти хочеш сказати, що якби я не хотіла так сильно пити, коли перейшла Грань, то змогла б потрапити до квітучого саду!?

 

- Можливо. Так запевняють Мандрівники Грані.

 

- Хто?

 

- Люди, що можуть не лише бачити Грань, як Зрячі, а й мандрувати нею. Ти, виявляється, одна з них. Це дуже рідкісний дар.

 

Фух, години не минуло після повернення, а скільки новин!

 

- Стривай,  - я згадала про Кузю, - а хто ще може ходити  Гранню?

 

- Небагато. Звірині сутності перевертнів. Також жителі Грані - вони у нашому світі не з'являються. Щодо перевертнів... Людська душа кішок і драконів може гостювати за Гранню у звіриному тілі, але недовго. Це всі, про...

 

– Дракон! - перервала я Гліба. - Там був дракон! Це він викрадач дітей!

І я нарешті розповіла послідовно геть про все, приховавши лише фразу дракона про мого батька. Особливо барвисто описала, який Кузя мій великий молодець, чим дуже порадувала мого улюбленця і несказанно здивувала Гліба.

 

Почувши похвалу на свою адресу, пес висунув морду з-під ковдри і хрюкнув.

 

Гліб примружившись зиркнув на пса і спитав крадькома:

 

- Настя, а ти ж знаєш, що це не собака?

 

- Та ось якраз почала щось підозрювати.

 

-  Спочатку я думав, що ти свого вихованця миєш щодня, тому не міг визначити, якого він виду по запаху. Усі істоти нашого світу мають свій специфічний запах. Але Кузя взагалі не пахне! Ніяк! Виходить, він не із нашого світу.

 

- Хто ж він тоді?

 

- Точно не скажу. На думку спадають лише казки та міфи про істот Грані, які іноді могли тілесно з'являтися в нашому світі.

 

Кузя тим часом радісно стрибав по ліжку, вдоволено хрюкаючи. Схоже, він на повну насолоджувався своєю загадковістю.

 

Ну все, якщо сьогодні буде ще хоч одна новина, мій мозок вибухне!

 

Перед тим, як Гліб пішов, наказавши мені добре виспатись, я запитала, чи плануються найближчим часом ще ритуали і отримала відповідь – ні.

 

От і прекрасно. У мене почав зріти план.

 

Я знову взяла телефон і набрала номер подруги:

 

– Галю! А мій паспорт та квиток до Японії залишився вдома?

 

__________

 

Вийшовши від Насті, Гліб попрямував прямо до Мстислава. Здавалося б, її розповідь мала повністю прояснити ситуацію, але щось тут не клеїлось. Все заплуталось навіть сильніше.

 

Гліб переказав другу всю історію дівчини і той теж  зауважив багато дивного, що не вписувалися в загальну вже відому картину.

 

- Тобі не здається, що Настя не схожа на Мандрівницю Грані? - Після обговорення всіх  можливих версій, продовжив Мстислав.

 

- Не знаю. Я не зустрічав раніше жодної з них, лише у книжках читав. До того ж її дар зовсім не розвинений і поки що спонтанний. Її ніхто не навчав.

 

- Ти маєш рацію, справа може бути в цьому. Що збираєшся робити зараз?

 

- Настав час поговорити з колишнім чоловіком Насті, Максимом, - Гліб стиснув губи, ніби сама думка про це була йому неприємною. Дізнавшись, хто його надоумив, ми, можливо, вийдемо на замовника. Ця справа точно пов'язана з нашим викрадачем.

 

- Допит людини? Це незаконно, ти ж знаєш.

 

- А травити свою дружину, значить, законно!? - розлютився Гліб.

 

- Не заводься, адже ти розумієш, що я правий. Коли справа стосується цієї дівчини, ти перестаєш холодно мислити. Просто будь обережним і тримай себе в руках.

 

- Ти помиляєшся.

 

- Тобі видніше, - Мстислав примирливо підняв руки.

 

Гліб підвівся і вже зібрався йти.

 

- Стривай, - затримав його ватажок. - Другий пост спостереження... Я переглянув запис і з'ясував, чому він був порожнім.

 

- І?

 

- Кет, моя дочка. Вона відволікала охоронця.

 

Мстислав кивнув у бік екрана, на якому на паузі стояв запис. Картинка була дуже однозначною: лисичка цілувалася з хлопцем у формі.

 

- Ти все ще думаєш, що вона тут випадково? - насупився Гліб.

 

- Не думаю, - вожак зло розтріпав своє волосся. - Прокляття, ні, уже не думаю! Але лиши цю справу мені.

 

- Як знаєш. Але врахуй, ти поруч із нею також не можеш холодно мислити.

 

Гліб підморгнув другу і поквапився на стоянку. Розмову з Максимом не слід було відкладати, хоч і дуже хотілося.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно