Марія Люта - Настя і вовки. Пробуди в мені звіра, Марія Люта

- Та що зі мною буде? Ось УЗД робили вчора – добре все. Настя, тут така справа, не знаю, як тобі сказати... - Галя зам'ялася, а я напружилася: якщо Уварова боїться сказати щось прямо, значить, справи справді серйозні. - Кузя наш пропав.

 

- У сенсі пропав!? - У мене зупинилося серце.

 

- У сенсі зник, загубився. Не хвилюйся раніше часу. Я вже скрізь шукала, але знаєш, бувають випадки, що собаки і через місяці повертаються...

 

- Ага-а-а, - розсіяно пробурмотіла я, спостерігаючи, як повітря над ліжком покривається знайомими брижами, і з них з'являється мій домашній улюбленець звичних габаритів. Значить, динозавр із Грані таки був моїм Зубоскалом Громовержцем! Тобто Кузькою. Оце так справи...

 

- Що!? Ти не засмутилася навіть!?

 

- Так, ти це... заспокойся. Тобі, між іншим, хвилюватися не можна, - не відриваючи погляду від такого знайомого Кузі, що звично вмостився у мене на ногах, я почала заспокоювати Галю. - Тут він, зі мною. Цілий. У повному порядку.

 

- Але як!? Бути не може! Адже ти від міста за кілометрів двадцять, не менше...

 

О, схоже, що подруга знає правду про моє місцеперебування.

 

- Слухай, Галю, а це ти мої речі привезла?

 

- Звичайно я, а хто ж ще! Коли ти другий день не відповідала на мої дзвінки, я почала наярювати на той номер, ну, з якого ти  дзвонила. Спочатку мене ігнорували, але ж ти знаєш, я мертвого дістану.

 

Я посміхнулась. У цьому вся Галя.

 

- Потім нарешті слухавку взяв якийсь Гліб, ось із нього я всю правду і витрусила.

 

- Таки всю?

 

- Звісно. І про події на балу. І про замахи на дітей перевертнів. І про твій дар. І про твій геройський, але нерозсудливий вчинок. Ось ти про що думала, Костоправ, коли за Грань пішла?

 

- Не зараз, Галю, там хтось йде. Потім обов'язково поговоримо. Цілую! І живіт за мене погладь! – протараторила я і кинула трубку. У коридорі справді чулися кроки.

 

Я дивилася на двері в очікуванні, у мене не було сумнівів, хто у них увійде.  І так чомусь було неймовірно приємно і тепло від того, що Гліб увесь цей час - день? місяць?  - пробув поряд зі мною. А ще я раділа, що від Галини чоловік не став приховувати правди. Так, звичайно, Уварова уже в курсі  таємниці перевертнів, та і допече будь-кого, але я впевнена, що якби він справді хотів промовчати, то знайшов би спосіб викрутитись. Але ж ні, Гліб не відмахнувся від моєї подруги, як від надокучливої мухи, і це було так... Не знаю... Ніби йому не байдужі я і мої почуття, і разом зі мною він готовий прийняти і всю мою "навіжену сімейку". Хоча, швидше за все, я вже дофантазовую сама собі...

 

_________

 

 

В той самий час в одній темній кімнаті:

 

- Я умиваю руки. Вона наречена Гліба. Нашкодити їй - витончений і дуже неприємний спосіб самогубства.

 

- Заспокойся. Не гарячкуй, – відповів жіночий голос. - Це не може бути правдою. Вона два тижні, як розлучилася. Я точно знаю.

 

- Значить, крутила з ним ще у шлюбі, подумаєш, велика справа. Навіть якщо це і брехня, все одно надто ризиковано. Тим більше, у домі Мстислава.

 

- А якщо її виманити? Ще одна спроба - остання. Я допоможу з цим.

 

- Гаразд. Остання.

 

- Домовилися.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно