Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Дівчина ніби в уповільненій зйомці повертає голову, глянувши на кинутий рушник, що впав на брудну мокру підлогу, і шумно видихає, прикривши очі. Качає головою, ніби не вірячи, що він це зробив.

Вода, що б'є зверху, ударяється об її спину і відскакує прямо на його ноги. Штани та кросівки вже наскрізь промокли. Але йому начхати. Воно того варте. Її приниження варте того, щоб до нитки промокнути і навіть потонути. Воно насичує його цілющою силою. Заводить. Викликає сп'яніння, дивне хвилювання, лихоманку, ейфорію...

Несподівано накриває почуття дежавю. Все це вже було. Колись давно. Вона вже одного разу стояла перед ним така ж мокра та беззахисна. Худа, кістлява і бліда як сама смерть, з неоформленим хлоп'ячим тілом, тоді вона не викликала нічого, крім жалості. А тепер… Тепер її тіло буквально просило, вимагало його розглядати, притягувало погляд до тонкої талії, ледь прикритих невеликих грудей та пружних сідниць.

Ігор був такий захоплений, продовжуючи стояти над нею, насолоджуючись її безпорадністю, і намагаючись розібратися в якихось нових почуттях усередині себе, що не відразу помітив те, як її настрій став раптом змінюватися. Не помітив той момент, коли її приниження і розгубленість поступилося місцем дивній холодній рішучості. Щелепа стиснулася, плечі напружилися, рука, прикриваюча груди, впала вниз. Дівчина повільно підвелася і розправила плечі, без сорому витягнувшись перед ним на весь зріст, даючи можливість побачити її тіло. Її всю.

Ігор розгубився від несподіванки. Застиг. Затамував подих. Що за?..

Хіба можна так швидко змінюватись? Він міг заприсягтися, що секунду тому бачив у її очах страх. А тепер вона дивиться з викликом, хижо вчепившись поглядом у його обличчя.

Куди поділася збентежена Пташка, що згоряла зі сорому? Перед ним стоїть дівчина, що палає від злості. Вода продовжує бити по її маківці, стікаючи по обличчю, грудях, животу.

Ігор ковтає. Очі самі опускаються вниз, досліджують її оголене тіло, відзначаючи всі округлості та вигини. Потім повертаються до її очей і натикаються на лютий погляд.

 Гарячий погляд. Обпалюючий… Притягуючий. Проникаючий в його мозок і витягуючий з нього залишки здорового глузду.

Так не мало бути.

Вона не мала бути такою. Такою… до непристойності сексуальною.

У його планах вона мала виглядати приниженою, ображеною, ридаючою.

 Але не такою. Не такою! 

Гордою. Впевненою у собі. Привабливою...

Ігор знову ковтає. Відчуває, як по спині біжать мурашки. Дихання пришвидшується. Тілом розливається невчасний, абсолютно недоречний жар.

Очевидно, кров від мозку відринула кудись униз, оскільки те, що відбувається, сприймається ним немов крізь пелену.

Свідомість – густа патока. Він дивиться в її очі, сповнені рішучості, злості, презирства і ще казна яких емоцій, і почуває себе п'яним. Мозок якось відсторонено відзначає її рухи: ось вона повільно, з граціозністю кішки, нахиляється і бере з підлоги мокрий рушник. Потім так само повільно випрямляється.

А наступної секунди ця брудна ганчірка летить йому в обличчя.

Звук удару мокрої тканини об шкіру, наче від ляпаса.

Цей звук заставляє протверезіти. Повертає у реальність. 

Що? Якого?..

Усвідомлення накриває повільно. Вона жбурнула в його обличчя брудну ганчірку. Ця… Ця… Сука. У його обличчя! Ігор відкриває рота, щоб хоч якось відреагувати на те, що сталося. Треба щось сказати. Щось образливе. Потрібно щось зробити. Схопити її. Притиснути до стіни. І… І що? В голові порожньо, немов у випаленій сонцем пустелі. А дівчина, прослизнувши повз нього, вже стрімко мчить у бік роздягальні.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно