Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

– Ти могла її банально в лікарню відвести, ти так погано водиш, що права в тебе все одно давно варто було забрати! Так чого ж ти її сюди притягла? – роблю крок до неї, хлопці одразу ж мене зупиняють.

– Брате, заспокойся, тобі просто дах зносить, – Кирило поклав руку на моє плече, але я лише відмахнувся. Сам схопив смердючий бинт і підсунув собі під ніс, коли ця мана нарешті закінчиться?

– Боюся, тобі це більше не допоможе, Кай, – промовив Михайло, поправляючи окуляри.

– Що відбувається? – він явно розумів більше за мене.

– Це зв'язування, Кай. Хіба ти ще не зрозумів? – чоловік зітхнув, дивлячись на мене поблажливо. Я зрозумів, давно все зрозумів, лише не готовий був собі в цьому зізнатися.

– Та штука, яка буває з однією на мільйон? – скривився Кирило.

– Та годі, із сестрою Івана? – в інтонації Діми також відчувалася відраза, вони обидва дивилися на стіл, а я все не хотів навіть обертатися.

– Що з моєю сестрою? Про що ви взагалі? Що за зв'язування? – Іван став поруч із хлопцями, і від думки, що вони всі витріщаються на неї, захотілося їх прибити. Але потім до мене дійшло, що прибити їх захотілося МЕНІ, саме мені, а не звірові. Схопився обома руками за голову і застогнав.

– Йой, брате, тут ся є чому поспівчувати, – не зміг утриматися від іронічного тону Кирило і, поклавши руку на моє плече, розвернув до клятого столу.

З мого рота вирвалася лайка, я так у житті ніколи не лаявся, чесне слово. Там унизу я взагалі не звертав уваги на те, який вигляд має це диво природи, мені було байдуже, але зараз, дивлячись на цю... тушу, у мене не витримали нерви! Гаразд, якби вона просто страшна була, так ще й товста! Настільки, що я дивуюся, як взагалі її сюди доніс! У мене взагалі таке відчуття, що у звіра до неї виключно гастрономічний інтерес, тут же стільки з'їсти-то можна!

– Яке ще зв'язування? Ви що знущаєтеся?! Та я краще очі собі виколю, ніж буду з... з цим! – з огидою відвернувся, поки гад, на ім'я Кирило, сміється з мене.

– Гей, ти про мою сестру говориш! – Іван штовхнув мене в спину, ох даремно він це! Мені й так погано зараз, так і хочеться комусь морду набити.

– Ти сильно перебільшуєш, ну пухкенька дівчинка трохи, і що? Зате ввічлива яка, я її збила, а вона мене навіть не послала, – затараторила Марго, ось тільки її мені ще не вистачало. Іван нервово засміявся, ніби так не думає.

– Вона мене приб'є, коли прокинеться, – з виглядом приреченого промовив він, прибираючи волосся з її обличчя.

– Бойова дуже, чи що? – поцікавився Діма, стаючи поруч.

– Ні, Ринка тиха, якщо її не доводити. А коли все ж доведеш, вважай пиши пропало, їй тоді дах так конкретно зносить.

Під час відповіді здоровань потирав шию, так наче часто по ній діставав від молодшої сестри. Щось не можу представити як це взагалі можливо з їх різницею в силі.

– Прямо як братан, –  засміявся Кирило, але під моїм тяжким поглядом його сміх обірвався, він поспішив відійти від мене.

– То що це за зв'язування таке? – спитав Іван знову, наче тільки згадавши про почуте.

– Я ж тобі не розповідав, – пан доктор підчепив крапельницю і вставив катетер у її руку. – Кожен вовк усередині нас жадає знайти свою другу половинку, тому й не приймає інших, їхній запах здається нам огидним. Знаходить він її дуже просто, за запахом, від нього часто спочатку буквально зносить дах.

Усі виразно подивилися на мене, але я промовчав, до болю стискаючи щелепи.

– А до чого тут... – пробурмотів Іван, а потім як накинувся на мене з кулаками. Ну, я його заспокоїв швидко, жбурнувши в стіну.

– Кай, це моя лабораторія, а не місце для бійок, – Михайло саме набирав у шприц щось і невдоволено скривився.

– Я не дозволю тобі чіпати мою сестру! – проричав Іван, піднімаючись із підлоги.

– Та кому вона потрібна?! Вона ж страшна як сам чорт! І взагалі, це ти її ледь не вбив, коли вже почнеш слухатися? Скільки тобі повторювати, що ти небезпечний для своїх близьких?! – спробував дорікнути цьому ідіоту, але він почув саме те, що хотів.

– Не говори так про мою сестру! – закричав він, майже знову перетворюючись. Між нами встали Діма і Кирило, хоча зараз я б не церемонився, одразу йому голову б зніс і все.

– Хлопчики, хлопчики, тихо! Ну, чого битися тепер, живімо дружно? – Марго також спробувала нас розвести в сторони, при цьому перебуваючи на безпечній відстані.

– Кай, ти не зможеш чинити опір, це сильніше за тебе, це доля, – тон Демянова старшого був осудливим, але я тільки посміхнувся.

«Твоя доля знайшла тебе. І знайде знову і знову, скільки б ти від неї не тікав», – сказала того дня стара відьма, і я запам'ятав її слова. Цьому не бувати! Це моє життя і ніхто, особливо звір, не нав'язуватиме мені свої бажання і свій вибір! Краще вже померти, ніж зробити так, як хоче ця тварюка всередині мене!

– Та ні за що! Плювати мені на це зв'язування! До біса таку долю! – зі злістю штовхнув металеву канапу з приладами, та відкотилася до вікна, розсипавши металеві інструменти по підлозі. Їхній дзвін боляче вдарив по вухах, але не зміг заглушити ледве чутний стогін зі столу. Дихання перехопило, ніби воно могло заглушити рівне биття її серця. Він захопив контроль легко, немов я навіть не пручався цьому.