Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Ти.

— Ось так просто? — мій голос зривається.

— Ось так просто.

— Але ж… — задкую. Раптом це жарт? Бо я тепер бережу секрет, який знищить його? 

— Я зрозумів, коли штовхнув його у воду, Ліліт. Відчув, що можу так безліч разів заради тебе. Розумієш? 

І, Господи, я розумію. Страх стискає серце, та я змушую себе зробити крок. Ні я, ні Деймон, ніколи не були боягузами. 

— Безліч разів заради мене вб'єш? 

— Так.

Мої груди часто здіймаються. Підходжу ближче, бажаю вдихати шоколад, яким він завжди пахне. 

— І це не через те, що цей секрет знищить тебе? 

Він хмикає, погляд сповнений гріховності, важкості, темряви.

— Я завжди чхав на себе. Кому, як не тобі це знати.

Киваю. Він правий, це я від усвідомлення різких змін гублюся в просторі й часі.

— І що далі? — запитую. 

— Мабуть, я поцілую тебе втретє, але цього разу по-справжньому. 

— А ті два були несправжніми? 

Деймон робить крок.

— Ті два були прелюдією. Знаєш, коли ти вперше куштуєш страву, щоб пізнати чи сподобається, а коли приходить розуміння, що страва смачна, ти її поглинаєш. 

— То я страва? 

Очі хлопця спалахують. Ми воістину божевільні з ним.

— Ти найсолодший нектар у світі, Ліліт. 

Неможливо не реагувати. Неможливо удавати спокій. Я теж роблю крок. Стільки разів мріяла про це, а тепер все прекрасніше, ніж боялася уявляти. Сама встаю навпочіпки, обхоплюю його за шию, притягую до себе й цілую з усім запалом, який горить в серці.