Ізабель Азімова - Новий кінець , Ізабель Азімова

17.

"Чи будем разом ми в кінці? Ні ти, ні я, ніхто не знає"

- Тримай,- сказала Нереза, тримаючи перед собою темно синю сукню, а я дивилась на неї широко відкритими очима, від чого подруга засміялась. 

- Дякую, а ти в чому будеш? - запитала я, а Нереза в цей час дістала коротку і дуже гарну, червону сукню. 

Коли я пішла в прибиральню у номері Нерези, щоб перевдягнутись і привести своє волосся до ладу, мої думки прокручували декілька сценарїїв, як може пройти цей вечір. Те, що з нами погодились піти хлопці, лякало і радувало одночасно. Мені хотілось провести час з Деміаном, незважаючи на те, що я досі злилась на нього. 

Сукня пасувала мені і підкреслила мої зелені очі. Рідко, коли я була в захваті від свого зовнішнього вигляду. Я позичила плойку для волосся в Нерези і трохи підкрутила кінцівки, додавши червону помаду. Я була готова. Як тільки,я хотіла вийти з ванної кімнати, перед очима потемніло і я ледь трималась на ногах. Схопившись руками за умивальник, старалась не впасти. Перед очима з'явилась картинка, на якій ми з Деміаном їдемо в машині і тримаємось за руки. Я не знала, що це була за машина, але мене вразило, як ми з Деміаном дивимось один на одного. Раптом картинка зникла, і я знову опинилася у ванній кімнаті, все також тримаючись за умивальник, важко дихаючи. Серце билося швидше, ніж зазвичай, а руки тремтіли. Що це було? Чи це сон наяву, чи якийсь спогад, який я раніше не пригадувала? Але я ніколи не їздила в його машині і, точно, не трималась з ним за руки. 

Я намагалася зібратись з думками. Деміан. Його ім'я звучало в моїй голові, як ехо.Чому саме зараз, коли я ледь не втратила свідомість, ця картина з'явилася переді мною? Це було дивно і я не знала, як це описати. Спочатку сни, а тепер якісь дивні картинки, коли я ледь не втрачаю свідомість. Це було дивно і лякаюче. 

Я повільно підвелася, спираючись на умивальник, і подивилася в дзеркало. Мої очі виглядали втомленими і наляканими, але в глибині їх був проблиск чогось знайомого, щось, що я не могла впізнати. Я пригладила волосся і хотіла вмитись холодною водою, але на жаль, на мені був макіяж, який я не хотіла перероблювати. Наостанок, подивилась на себе в дзеркало ще раз і вийшла з прибиральні. Нереза вже була готова і стояла поруч з Тімом, а Деміан сидів на дивані, нудячись. В середині все зжалось від вигляду чоловіка. Він був в чорних, прямих брюках і білій сорочці, верхні гудзикик якої були розтегнуті. Коли Деміан помітив мою присутність, в його очах щось змінилось, погляд став більш зацікавленим і здавалось, що чоловік дивився на мене не моргаючи. Легка посмішка грала на його обличчі і в якийсь момент, ми дивились один одному в очі. Це була гра, хто перший відведе погляд. І все таки, я відвела перша, коли почула голос подруги: 

- Я думаю можемо йти,- Нереза трималась за руки зі своїм хлопцем, а ми з Деміаном йшли позаду. На виході з номеру, я помітила, що чоловік приблизився до мене і ледь чутно сказав:

- Ти прекрасно виглядаєш і я не можу уявити, що ти збиралась йти сама в цій сукні без білизни,- від почутого, мої щоки почервоніли і я подумала про те, що йому не обов'язковобуло знати, що білизна на мені все таки була. Нічого на це не відповівши, я прискорила свій крок і йшла трохи попереду чоловіка. Коли ми спустились в зал нашого готелю, я вже хотіла вийти на вулицю, як почула голос подруги. 

- Я забула тебе попередити, вечірка на яку ми йдемо, буде не в клубі, а в самому готелі. Ми вирішили з Тімом, що так потім буде легше дібратись до номерів, - сказала Нереза, а я була рада, що не буде ще одної ніякової поїздки в машині з Деміаном. 

- Супер, - відповіла я, намагаючись зберегти спокійний тон голосу, хоча всередині мене все ще вирували емоції після того, що побачила у ванні. - Це справді зручніше. 

Вечірка почалася з легкої музики та напоїв у барі готелю. Гості розмовляли, сміялися, а я намагалася не думати про те, що сталося у ванній кімнаті.  Збираючи себе докупи, я вирішила піти до бару і замовити собі келих вина. Я не помітила, куди ділись Нереза з Тімом, а Деміана я втратила з поля зору, як тільки ми сюди зайшли. 

- Одне біле вино, будь ласка, - попросила я у бармена, який швидко налив напій і передав мені.

Я зробила ковток, відчуваючи, як напруга поступово спадає. Трохи пізніше до мене приєднався Деміан. Його присутність відчувалася настільки сильно, що я не могла ігнорувати його. 

- Тільки не напивайся, як в минулий раз, - посміхнувся чоловік, нагадуючи мені той раз, коли я була на вечірці в гуртожитку. 

- Не думаю, що це твоя проблема, - відмахнулась від його фрази я. 

- Я думаю тобі сподобається, як я понесу тебе потім на руках в кімнату. 

- Мрій далі, - хмикнула я і продовжила пити своє вино. Коли келих опустів, я попросила бармена налити ще раз, від чогоь Деміан посміхнувся, - Ти не п'єш? - запитала я його і відчувала, що трохи п'янію. 

- Ні, - відповів Деміан і замовив собі холодної коли. 

- Ти думаєш кола краще за вино?- піддражнювала я його.

- Я б сказав, що кола зараз підходить мені більше, - сказав він, піднімаючи келих з колою і дивлячись на мене своїми проникливими очима. - Але кожен має свої вподобання.

- Звучить так, ніби ти намагаєшся бути мудрим, - усміхнулася я і з кожним ковтком того вина, мені ставало трохи легше.

- Мудрість приходить з досвідом, - Деміан нахилився трохи ближче до мене. - А досвід приходить з неправильними рішеннями. Чи не так?

- Можливо, - погодилася я, відчуваючи, як між нами зростає напруга, але я хотіла бути ще ближче до нього. 

- Так що, може, я просто не хочу сьогодні робити неправильні рішення, - продовжив він, його голос звучав м'яко, але впевнено.

- А ти певен, що вино - це неправильне рішення? - запитала я, трохи нахилившись до нього.

- Залежить від компанії, - його очі засвітилися пустотливими вогниками. - У твоїй компанії, може, навіть вино - це правильне рішення,- від цієї фрази я засмілась і в цей момент, чоловік приблизив мене до себе і обхватив мою талію руками. Ми сиділи за цим баром, дуже близько один до одного і я не чула ні голосної музики на фоні, ні голосів людей. Я насолоджувалась цим моментом. Деміан почав водити рукою по моїй спині, вимальовуючи візерунки, а я не знаю, що в мене було в цей момент в голові, але, коли між нашими обличчями залишається декілька сантиметрів, цілую його в губи. Виходить трохи криво, але Деміан бере контроль над ситуацією. Від нашого з ним поцілунку, серце зжимається. Рука Деміана, що гладила мою спину, підіймається вверх і сжимає шию. Щось підсказує мені, що я не повинна так легко дозволяти йому цілуватись зі мною, але не можу. Після усіх цих днів у сумніві і образі, поцілунок з Деміаном здається не такою і поганою ідєю. Нарешті, чоловік відсовується і прижимається своїм лбом до мого, дозволяючи перевести дихання. Його великий палець гладить мою вилицю, чіпляючи вії, від чого пульс прискорюється. Наші погляди зустрічаються, і я відчуваю, як весь світ навколо зникає, залишаючи лише нас двох. Але раптом Деміан нахиляється і шепоче:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍